5 режисерів, які завоювали серця журі та «Золоту пальмову гілку» в Каннах

Пон Джун-хо

До 2019 року Пон Джун-хо не був популярний у широкого глядача, що не може не засмучувати, адже ще задовго до фільму «Паразити», який приніс режисерові «Золоту пальмову гілку» на 72-му Каннському кінофестивалі, 2003 року він зняв «Спогади про вбивство». Фільм, схожий на трилер і трагікомедію одночасно, викликав у критиків захоплені відгуки. І багато в чому сприяв успіху Джун-хо в Голлівуді, де він зняв ще два культові фільми: «Крізь сніг» і «Окчу» (який в 2017-му освистали в Каннах через агресивну рекламу викупив права на показ Netflix). До речі, каннський тріумф корейського кінорежисера, «Паразити», наробив шуму і на «Оскарі» - там фільм переміг відразу в чотирьох номінаціях.

Квентін Тарантіно

«Кримінальне чтиво» аж до сьогодні має горде звання головного фільму 90-х. Його прем'єра відбулася в Каннах 1994 року. Після показу шедевра Квентіна Тарантіно кінокритик Енн Томпсон поділилася з BBC: "Крім захоплених оплесків я нічого не пам'ятаю. Такі овації, здавалося, гарантували американському режисерові «Золоту пальмову гілку» - так і вийшло. Тарантіно, який мріяв стати знаменитим до 30 років, здійснив свою мрію. А в 31, всього через пару місяців після дня народження, він остаточно закріпився у вищому ешелоні, поки «Кримінальне чтиво» збирало по всьому світу величезні для незалежного фільму касові збори.

Роман Поланський

Роман Поланський ще 1991 року очолив журі 44-го Каннського кінофестивалю, вручивши нагороду фільму Джоела й Ітана Коенів «Бартон Фінк», а 2002 року сам став лауреатом французького кіноогляду, отримавши «Золоту пальмову гілку» за фільм «Піаніст». Хоча фільмів про Другу світову війну після її кінця було знято чимало (від «Магазину на площі» до «Списку Шиндлера»), пронизлива картина про знаменитого польського піаніста єврейського походження французького режисера, який не з чуток знав, що таке гетто, справила приголомшливий ефект.

Ларс фон Трієр

Ларс фон Трієр, відомий своєю плодовитою, але суперечливою кар'єрою, 9 разів ставав номінантом Каннського кінофестивалю, але тільки раз завоював найпрестижніший приз конкурсу за «Танцюючу в темряві» в 2000 році. Тріумфальний фільм мало того що удостоївся відразу двох «Пальмових гілок» (за кращий фільм і за кращу жіночу роль), ще й був визнаний критиками кращим творінням за всю кар'єру Ларса фон Трієра. У центрі сюжету Америка 1960-х років і чеська емігрантка Сельма, в житті якої розгортається трагедія: вона зліпне і незабаром дізнається, що та ж доля може спіткати її сина. На прем'єрі в Каннах трагічний фільм справив таке враження, що в глядацькому залі лунали всхліпи, а оплески не стихали навіть при включеному світлі. У 2011 році, правда, каннський тріумф змінився скандалом: під час прес-конференції, присвяченій показу «Меланхолії», фон Трієр пожартував про нацистів, Гітлера і євреїв, після чого негайно став персоною нон грата.

Кен Лоуч

Кен Лоуч став одним з небагатьох режисерів, яким вдалося отримати «Золоту пальмову гілку» двічі. Перший успіх трапився в 2006-му: «Вітер, який качає вереск» відзначився особливим драматизмом війни - режисер провів екскурс в історію не через глобальні перемоги, а через призму приватного людського життя, чим і завоював журі Каннського кінофестивалю. Через десять років Лоучу вдалося повторити своє досягнення з гостросоціальною драмою «Я, Деніел Блейк». Цей фільм, який багато критиків назвали простим і злободенним, у Каннах справив ефект бомби, що вибухнула: британський режисер довів, що буває кіно, здатне за допомогою демонстрації порожнього бюрократизму пропагувати добро і мир у всьому світі.

Текст: Ангеліна Куштіна