Амбівалентність людської поведінки

- Це є одна з поведінкових універсалій [Brown, 1991; Еibl-Eibesfeldt, 1989]. Негативна реакція (страх) по відношенню до незнайомця з'являється у дітей у віці 5-6 місяців і описана в багатьох культурах. Етологи вважають, що вона служить захисним механізмом, що обмежує надмірну цікавість дитини, що сприяє зміцненню зв'язків з матір'ю та іншими близькими родичами. Хоча в міру дорослішання виражений страх перед чужими поступово зникає, зауважено, що і дорослі люди часто намагаються уникати контактів зі сторонніми, відчувають дискомфорт від спілкування з незнайомцями [Atzwanger et а1, 1998], які сильно відрізняються за своїми зовнішніми даними і поведінковими характеристиками. Якщо йдеться про представників інших етносів, то подібну поведінку зазвичай називають ксенофобією. Недовіра до незнайомців, мабуть, є філогенетичною адаптацією, що забезпечує безпеку і цілісність групи. Уникнення чужинців і насторожене ставлення до них типово не тільки для людини, а й для інших тварин. Подібна поведінка описана у шимпанзе, горил, павіанів, макаків [Гудолл, 1992]. У ряді випадків по відношенню до інших груп шимпанзе демонструють навіть відкриту ворожість і агресивні дії.

Наявність цієї моделі поведінки у людини не дивно, якщо розглядати її з еволюційних позицій. Людина більшу частину своїх еволюції існувала в умовах малих колективів, де всі добре знали один одного, а багато хто був родичами. Він довіряв оточуючим і відчував себе в безпеці в знайомому оточенні. У сучасному суспільстві люди продовжують віддавати перевагу родичам і друзям, більше довіряють їм, ніж незнайомим, і з цих позицій реакція на незнайомця цілком зрозуміла. Таким чином, страх перед незнайомцем у дорослих є узагальненим похідним дитячої сором'язливості і підозрілості, з іншого боку - непотизму, прагнення перебувати в суспільстві родичів і знайомих. Підсвідомий страх перед незнайомцями може відігравати важливу роль формуванні ксенофобії та етноцентризму. Однак важливо розуміти, що даний біопсихологічний компонент не є вирішальним і достатнім. Провідну роль у формуванні вираженої ксенофобії відіграє середовище. Як було показано Флором [Flohr, I994], недовіра до чужих перетворюється на ксенофобію і етноцентризм під дією широкого набору історичних, екологічних або соціо-економічних умов. Говорячи про те, що людина схильна до уникнення контактів з незнайомцями, етологи зовсім не мають на увазі, що така поведінка проявляється неминуче. Знання про наявність реальної біопсихологічної бази недовіри до незнайомців не дають підстав розглядати цю поведінку як жорстко детерміновану і неминучу. Адекватне використання етологічної інформації дозволяє коригувати і згладжувати негативну поведінкову реакцію за допомогою цілеспрямованого виховання [Atzwanger єс а1, 1998].

Найважливішим відкриттям етології стало уявлення про амбівалентність поведінки (поперемінний прояв двох діаметрально протилежних мотивацій). Наприклад, реакції нападу у багатьох видів чергуються втечею і демонстрацією страху. Поведінка дитини і дорослого в напрямку незнайомця характеризується вираженою амбівалентністю. Незнайома людина викликає змішані почуття: страх і цікавість, бажання підійти і встановити контакт. Не тільки ворожість до чужинця, а й орієнтація на знайомство, формування дружніх контактів є частиною нашої загальнолюдської поведінки, успадкованої в процесі еволюції. Інші культури, інші країни тягнуть і ваблять нас, не випадково туризм є процвітаючою індустрією. Цікавість і бажання спілкуватися з сусідами широко поширене в традиційних культурах. Наявність ритуалів вітання гостей, з їх вираженою амбівалентністю дружньої розташованості і демонстрації військової сили, свідчить про давнє коріння міжгруппової амбівалентності. Поряд із загрозою, контакти з незнайомцями, безсумнівно, несли в собі і адаптивний компонент, так як дозволяли отримувати нову інформацію, розширювати свій технічний і економічний кругозір.