Конфуцій

Конфу ́ цій (Кун-Цзи, рідше Кун Фу-Цзи, латинізовано як Confucius; ок. 551 до н. е., Цюйфу - 479 до н. е.) - стародавній мислитель і філософ Китаю. Його вчення вплинуло на життя Китаю і Східної Азії, ставши основою філософської системи, відомої як конфуціанство. Справжнє ім'я - Кун Цю ( Qi ), але в літературі часто іменується Кун-цзи, Кун Фу-Цзи («вчитель Кун») або просто Цзи - «Учитель». І це не випадково: вже у віці трохи більше 20 років він прославився як перший професійний педагог Піднебесної.

Біографія

Судячи з володіння аристократичними мистецтвами, Конфуцій був нащадком знатного роду. Він був сином 63-річного чиновника Шу Лянхе (Sh  Liáng-hé) і 17-річної наложниці на ім'я Янь Чженцзай (Yán Zh^ ng-z^ i). Чиновник незабаром помер, і, побоюючись гніву його законної дружини, мати Конфуція разом з сином покинула будинок, в якому він народився. З раннього дитинства Конфуцій багато працював і жив у бідності. Пізніше прийшла свідомість, що необхідно бути культурною людиною, тому вона почала займатися самоосвітою. У молодості служив дрібним чиновником у царстві Лу (Східний Китай, сучасна провінція Шаньдун). Це був час заходу заходу імперії Чжоу, коли влада імператора стала номінальною, руйнувалося патріархальне суспільство і на місце родової знаті прийшли правителі окремих царств, оточені незнатними чиновниками.

Катастрофа давніх підвалин сімейно-кланового побуту, міжусобні чвари, продажність і жадібність чиновників, лиха і страждання простого народу - все це викликало різку критику ревнітелів старовини.

Усвідомивши неможливість вплинути на політику держави, Конфуцій подав у відставку і відправився в супроводі учнів у подорож по Китаю, під час якого він намагався донести свої ідеї правителям різних областей. У віці близько 60 років Конфуцій повернувся додому і провів останні роки життя, навчаючи нових учнів, а також систематизуючи літературну спадщину минулого Ши-цзин (Книга Пісень), І цзін (Книга Змін) та ін.

Учні Конфуція за матеріалами висловлювань і бесід вчителя склали книгу «Лунь Юй» («Бесіди і судження»), яка стала особливо шанованою книгою конфуціанства.

З класичних книг твором Конфуція безсумнівно можна вважати тільки Чуньцю («Весна і Осінь», літопис приділу Лу з 722 по 481 р. до н. е.); потім дуже ймовірно, що він редагував Ши-цзін («Книга віршів»). Хоча число учнів Конфуція визначається китайськими вченими до 3000, і в тому числі близько 70 найближчих, але насправді ми можемо нарахувати відомих за іменами лише 26 безсумнівних його учнів; найулюбленішим з них був Янь-юань.

Конфуціанство

Хоча конфуціанство часто називають релігією, в ньому немає інституту церкви, і для нього не важливі питання теології. Конфуціанська етика нерелігійна. Ідеалом конфуціанства є створення гармонійного суспільства за стародавнім зразком, в якому всяка особистість має свою функцію. Гармонійне суспільство побудоване на ідеї відданості (чжун) - лояльності до між начальником і підлеглим, спрямована на збереження гармонії і самого цього суспільства. Конфуцій сформулював золоте правило етики: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі».

П'ять сталостей праведної людини (цзюнь-цзи)

1. Жень - «людський початок», «любов до людей», «людинолюбство», «милосердя», «гуманність». Це - людський початок у людині, яка є одночасно його обов'язком. Не можна сказати, що являє собою людина, не відповівши одночасно на питання про те, в чому полягає її моральне покликання. Говорячи по-іншому, людина є те, що вона сама з себе робить. Як Лі випливає з І, так І випливає з Жень. Дотримуватися Жень означає керуватися співчуттям і любов "ю до людей. У XVII столітті в Британії сформувався ідеал досконалої людини як джентльмена, причому gentle теж перекладається як «м'якість». Це те, що відрізняє людину від тварини, тобто те, що протистоїть звірячим якостям дикості, підлості і жорстокості. Пізніше символом сталості Жень стало Дерево.
2. І - «правда», «справедливість». Хоча виконання власних інтересів не є гріхом, справедлива людина дотримується Лі, бо це правильно. І засновано на взаємності: так, справедливо почитати батьків у подяку за те, що вони тебе виростили. Зрівноважує якість Жень і повідомляє благородній людині необхідну твердість і строгість. І протистоїть егоїзму. «Благородна людина шукає І, а низька - вигоди». Чеснота І згодом була пов'язана з Металом.
3. Лі - буквально «звичай», «обряд», «ритуал». Вірність звичаям, дотримання обрядів, повага до батьків і правителів. У більш загальному сенсі Лі - будь-яка діяльність, спрямована на збереження підвалин суспільства. Символ - Вогонь. Слово «ритуал» - не єдиний російський еквівалент відповідного китайського терміну «лі», який може бути перекладений також як «правила», «церемонії», «етикет», «обряд». У самому загальному вигляді під ритуалом розуміються конкретні норми і зразки суспільно гідної поведінки. Його можна витлумачити як свого роду мастило соціального організму.
4. Чжі - здоровий глузд, розсудливість, «мудрість», розважливість - вміння прорахувати слідства своїх дій, подивитися на них з боку, в перспективі. Врівноважує якість І, попереджаючи впертість. Чжі протистоїть дурості. Чжі в конфуціанстві асоціювалася з елементом Води.
5. Синь - щирість, «добрий намір», невимушеність і сумлінність. Синь зрівноважує Лі, застерігаючи лицемірство. Синь відповідає елементу Землі.

Моральні обов "язки, оскільки вони матеріалізуються в ритуалі, стають справою виховання, освіти, культури. Ці поняття у Конфуція не були розведені. Всі вони входять до змісту категорії «вень» (спочатку це слово означало людину з розмальованим тулубом, татуюванням). «Вень» можна витлумачити як культурний сенс людського буття, як вихованість. Це не вторинна штучна освіта в людині і не її первинний природничий шар, не книжковість і не природність, а їх органічний сплав.

Зречення Конфуція, записані його учнями

Вчитель сказав: - У п'ятнадцять років я відчув прагнення вчитися; у тридцятирічному віці я утвердився; досягнувши сорока, звільнився від сумнівів; в п'ятдесят пізнав веління Неба; у шістдесят мій слух знайшов проникливість; з сімдесяти років я дотримуюся бажань серця, не порушуючи заходи.

Вчитель казав: - Хто осягає нове, плекаючи старе, той може бути вчителем.

Не дбав про свою недосконалість; Не печалься, що тебе ніхто не знає, але прагни до того, щоб заслужити популярність.

Вчитель сказав: - Благородний чоловік спіткає справедливість. Малий чоловік спіткає вигоду.

Вчитель сказав: - Зустрівши гідну людину, прагніть з нею зрівнятися; зустрівши негідного, вникайте всередину себе.

Вчитель сказав: - Хто не змінює шлях батька три роки після його смерті, той може називатися шануючим батьків.

Вчитель сказав: - Стародавні воліли промовчати, соромлячись, що можуть не поспіти за словом.

Хтось сказав: - Юн людяний, але позбавлений красномовності. Вчитель відповів: - Навіщо йому красномовність? Хто шукає в бойкій мові свій захист, той часто буде ненавидимо. Не знаю, чи володіє він людяністю, але навіщо йому красномовність?

Вчитель сказав: - Непорушна середина - ця чеснота найвища з усіх, але давно вже рідкісна серед людей.

У своєму селі Конфуцій здавався простодушним і в промові безмистим, а при дворі і в храмі предків він говорив красномовно, хоча й мало.

Коли входив у палацові ворота, здавалося, згинався весь, немов у них не поміщався. При зупинці не вставав посередині і проходив, не наступаючи на поріг. Підходячи до престолу, він ніби і в особі змінювався, і ноги у нього ніби підгиналися, і слів йому, схоже, не вистачало. Ось, підібравши підлозі, він піднімався в зал, здавалося, весь вигнутий, і, затамувавши подих, немов не дихав. Коли ж виходив із залу і спускався на одну сходинку, його обличчя висловлювало полегшення і він здавався задоволеним. Спустившись зі сходів, поспішав вперед, розтопиривши руки, немов крила, і з благоговійним виглядом повертався на своє місце.

Він не сідав на цинівку, постланну криво.

Вчитель сказав: Якщо особиста поведінка тих, хто стоїть нагорі, правильно, справи йдуть, хоча і не віддають наказів. Якщо особиста поведінка тих, хто стоїть нагорі, неправильна, то хоча наказують, народ не кориться.

Коли у нього згоріла стайня, Учитель, повернувшись від князя, запитав: - Ніхто не постраждав? Про коней не запитав.

Янь Юань запитав, що таке людяність. Вчитель відповів: - Бути людяним - означає перемогти себе і звернутися до ритуалу. Якщо одного разу переможеш себе і звернешся до ритуалу, всі в Піднебесній визнають, що ти людяний. Від самого себе, не від інших, залежить набуття людяності. - А чи не могли б ви пояснити більш детально? - продовжував питати Янь Юань. Вчитель відповів: - Не дивись на те, що чуже ритуалу. Не позамли того, що чужо ритуалу. Не говори того, що чуже ритуалу. Не роби нічого, що чуже ритуалу. Янь Юань сказав: - Я хоч і не зметливий, дозвольте мені зайнятися виконанням цих слів.

Князь Великий з уділу Ци запитав Конфуція про те, в чому полягає управління державою. Конфуцій відповів: - Нехай буде державою, слуга - слугою, батьком - батько і сином - син. - Чудово! Воістину, якщо не буде державою державу, слуга слугою, батько батьком і сином син, то, нехай би навіть у мене був хліб, чи зможу я його вкушати? - відповів князь.

Хтось запитав: - Що як за зло платити добром? Вчитель відповів: - А чим же за добро платити? Плати за зло по справедливості. А за добро плати добром.

Вчитель сказав: - Людина здатна зробити шлях великим, але великою людини робить не шлях.

Вчитель казав: - Лише та - помилка, що не виправляється.

Поширення конфуціанства в Західній Європі

У середині XVII століття в Західній Європі виникла мода на все китайське, і взагалі на східну екзотику. Ця мода супроводжувалася і спробами освоїти китайську філософію, про яку часто стали говорити іноді в піднесених і захоплених тонах. Так, наприклад, Роберт Бойль порівнював китайців та індусів з греками та римлянами.

У 1687 - му виходить латинський переклад «Лунь Юя» Конфуція. Переклад підготувала група єзуїтських вчених. У цей час єзуїти мали численні місії в Китаї. Один з публікаторів, Філіп Купле, повернувся в Європу в супроводі молодого китайця, охрещеного під ім'ям Мішель. Візит цього гостя з Китаю до Версаля в 1684 додатково додав інтерес до китайської культури в Європі.

Один з найвідоміших єзуїтських дослідників Китаю, Маттео Річчі, намагався знайти концептуальний зв'язок між китайськими духовними вченнями і християнством. Можливо, його дослідницька програма страждала європоцентризмом, але дослідник не готовий був відмовитися від думки, що Китай міг успішно розвиватися поза залученням до християнських цінностей. Як відомо, Китай зазнав відомого впливу всіх світових релігій. При цьому Річчі говорив, що «Конфуцій є ключем до китайсько-християнського синтезу». Більш того, він вважав, що кожна релігія повинна мати свого засновника, який отримав перше одкровення або Прийшов, тому він назвав Конфуція засновником «конфуціанської релігії».

Філософ Мальбранш у своїй книзі «Розмова християнського мислителя з китайським», що вийшла 1706 року, вів полеміку з конфуціанством. Мальбранш стверджує у своїй книзі, що цінність християнської філософії полягає в тому, що вона спирається одночасно і на інтелектуальну культуру, і на цінності релігії. Китайський мандарин, навпаки, є в книзі приклад голого інтелектуалізму, в якому Мальбранш вбачає приклад глибокої, але часткової мудрості, досяжної за допомогою одних тільки знань. Таким чином, в інтерпретації Мальбранша, Конфуцій - не засновник релігії, а представник чистого раціоналізму.

Лейбніц також приділив вченню Конфуція чимало часу. Зокрема, він порівнює філософські позиції Конфуція, Платона і християнської філософії, приходячи до висновку, що перший принцип конфуціанства, «Лі» - це Розум як підстава Природи. Лейбніц проводить паралель між принципом розумності створеного світу, прийнятого в християнському світогляді, новоєвропейським поняттям субстанції як пізнаваної, надчуттєвої основи природи, і платонівським поняттям «вищого блага», під яким той розуміє вічну, несуттєву основу світу. Отже, конфуціанський принцип «Лі» подібний до платонівського «вищого блага» або християнського Бога.

Послідовник і популяризатор метафізики Лейбніца, один з найвпливовіших філософів Просвітництва, Християн Вольф успадкував від учителя шанобливе ставлення до китайської культури і, зокрема, до конфуціанства. У своєму творі «Мова про моральне вчення китайців», а також в інших працях, він неодноразово підкреслював загальнолюдське значення вчення Конфуція і необхідність його уважного вивчення в Західній Європі.

Відомий історик Гердер, який критично оцінює китайську культуру, як відірвану від інших народів, косну і нерозвинену, також чимало безглуздого сказав і про Конфуцію. На його думку, етика Конфуція здатна породити тільки рабів, що закрилися від усього світу і від морального і культурного прогресу.

У своїх лекціях з історії філософії Гегель скептично оцінює той інтерес до конфуціанства, який мав місце в Західній Європі в XVII - XVIII ст. На його думку, в «Лунь Юе» немає нічого чудового, а є лише сукупність банальностей «ходячої моралі». На думку Гегеля, Конфуцій являє собою зразок суто практичної мудрості, позбавленої достоїнств західноєвропейської метафізики, оцінюваної Гегелем дуже високо. Як зауважує Гегель, «для слави Конфуція було б краще, якби його твори не були перекладені».

Основні праці

Конфуцію приписується редактура безлічі класичних творів, проте в даний час більшість вчених згодні з тим, що єдиний текст, який дійсно представляє його ідеї, - це «Лунь юй» («Бесіди і судження»), складений зі шкільних записів Конфуція його учнями вже після смерті мислителя.

Література

• Книга «Бесіди і судження» Конфуція, п'ять перекладів російською «на одній сторінці»
• Конфуцій. Китайська філософія.
• Добірка висловлювань з книги «Судження і бесіди»
• Праці Конфуція та супутні матеріали 23 мовами (Confucius Publishing Co.Ltd.)
• Релігія Китаю
• Буранок С.О. Проблема інтерпретації та переведення першого судження в «Лунь юй»
• А.А. Маслов. Конфуцій//Маслов А.А. Китай: дзвіниці в пилу. Мандри мага та інтелектуала. - М.: Алетейя, 2003, с. 100 - 115
• Васильєв В.О. Конфуцій про чесноту//Соціально-гуманітарні знання. 2006. № 6. С.132-146.
• Гусаров В. Ф. Непослідовність Конфуція і дуалізм філософії Чжу Сі//Третя наукова конференція «Суспільство і держава в Китаї». Т.1. М., 1972.
• Кичанов Є.І. Тангутський апокриф про зустріч Конфуція і Лао-цзи//XIX наукова конференція з історіографії та джерелознавства історії країн Азії та Африки. СПБ, 1997. С.82-84.
• Ілюшечкін В.П. Конфуцій і Шан Ян про шляхи об'єднання Китаю//XVI Наукова конференція «Суспільство і держава в Китаї». Ч.I, М., 1985. С.36-42.
• Лук'янов А.Є. Лао-цзи і Конфуцій: Філософія Дао. М., 2001. 384 с.
• Попов П.С. Зречення Конфуція, учнів його та інших осіб. СПб., 1910.
• Роузман Генрі Про знання (чжі): дискурс-керівництво до дії в «Аналектах» Конфуція//Порівняльна філософія: Знання і віра в контексті діалогу культур. М.: Східна література, 2008. С.20-28.ISBN 978-5-02-036338-0
• Чепурковський Є.М. Суперник Конфуція (бібліографічна замітка про філософа Мо-цзи і про об'єктивне вивчення народних поглядів Китаю). Харбін, 1928.
• Ян Хін-шун, А.Д. Донобаєв. Етичні концепції Конфуція та Ян Чжу .//Десята наукова конференція «Суспільство і держава в Китаї» Ч.І. М., 1979. C. 195—206.
• Yu, Jiyuan «The Beginnings of Ethics: Confucius and Socrates.» Asian Philosophy 15 (July 2005): 173-89.
• Jiyuan Yu, The Ethics of Confucius and Aristotle: Mirrors of Virtue, Routledge, 2007, 276pp., ISBN 9780415956475.

Посилання

• Притчі про Конфуцію на Притчи.ру
• Баргачова В.М., Кравцова М. Є. Культ Конфуція