Як навчити дитину захищати себе від небезпечних дорослих?

Так, ми говоримо своїм дітям, що не можна довіряти стороннім. Але набагато частіше малюки чують: «Старших треба слухатися!» Від мами, від тата, від бабусь і дідусів дитина чує це майже щодня. А садочок? А школа? «Ти ще маленький!» «Роби, що тобі кажуть!» «Не сперечайся зі старшими!» І діти слухаються...

 Деякі діти, навіть знаючи, як треба чинити в небезпечній ситуації, мовчать. Тому що соромляться. «Не шуми!», «Веди себе пристойно!», «Хороші діти так себе не ведуть!» Знайомо, правда? І дитина не кричить, не пручається.

Дитина повинна знати, що вона не безпорадна. Батьки на його боці, вони пояснять, допоможуть, захистять. Але одного знання мало. Необхідно вміння постояти за себе. Маленькій дитині важко швидко зорієнтуватися в незнайомій ситуації і прийняти вірне рішення. Допоможіть йому, виробіть навички правильної поведінки. Дії вашого малюка повинні бути відпрацьованими, звичними і несподіваними для негідника!

Наприклад, недостатньо просто говорити, що не можна приймати подарунки і частування від незнайомців. Як діятиме малюк, коли незнайомець (незнайомка) запропонує цукерку (морозиво, погратися зі цуценям, покататися на машині тощо)? Скаже, що мама не дозволяє? І що побачать люди збоку? Мирно розмовляють дорослого і дитини, які потім кудись пішли. Ситуація не викличе підозри, не приверне уваги.

І зовсім інша справа, коли на відповідну пропозицію від незнайомої людини дитина заоре в усе горло: «МАМА!» Моя трирічна дочка саме так і вчинила колись. Я встигла побачити тільки спину тікаючого чоловіка... Що саме кричати, вибирайте самі. І відрепетируйте. У формі гри, звичайно, щоб не залякати дитину.

Наступна проблема. Деякі діти, навіть знаючи, як треба чинити в небезпечній ситуації, мовчать. Тому що соромляться. «Не шуми!», «Веди себе пристойно!», «Хороші діти так себе не ведуть!» Знайомо, правда? І дитина не кричить, не пручається.

Коли моїй дівчинці було років вісім, їй знову довелося постояти за себе. У биткому набитому тролейбусі ми поверталися додому. На звільнене місце я проштовхнула доньку, а сама стояла неподалік. На одній із зупинок місце поруч з нею звільнилося, і на нього відразу ж плюхнувся якийсь чоловік. Спочатку він заговорив з донькою. Вона не відповіла, тільки глянула на мене. Я підморгнула і посміхнулася їй. «Не бійся, я поруч!» Чоловік тим часом поклав руку їй на коліно, продовжуючи про щось говорити. Мала знову глянула на мене, потім зітхнула... І ДУЖЕ ГОЛОСНО сказала: «Я не знаю цього дядька, а він мене чіпає!»

Реакцію пасажирів ви можете собі уявити. Мужик, що називається, вийшов через зачинені двері. Дочка мені потім розповіла, що їй було дуже страшно. Вона боялася не цього мерзотника, ні, мама ж була поруч. Страшно було саме голосно вимовити потрібну фразу. А я-то була впевнена, що вже моя дівчинка знає, що робити...