Що спільного у дредноута і сонячного вітру?

Коли команда дредноуту «Маркграф» (A) евакуювалася з потопаючого судна, охоронці в паніці відкрили вогник. Убиті тоді капітан і вісім матросів стали останніми жертвами Першої світової: німецькі моряки, полонені британцями в бухті Скапа-Флоу, не стали чекати долі і самі затопили свої кораблі. Це кладовище стало проблемою для судноплавства, тож згодом майже всі судна підняли для переплавки. Кажуть, що деталі з цієї сталі вже 40 років знаходяться на зондах Voyager, біля далеких меж Сонячної системи.

Справа в тому, що атмосферні ядерні вибухи призвели до зростання радіоактивного фону до рекордних 7% в 1963 році. З повітрям (або киснем) ці нукліди потрапляли в сталь при виплавці її з чавуну. Однак для надточних датчиків радіації був потрібен особливий метал, з низьким власним фоном, і ресурс Скапа-Флоу пішов у справу. Втім, у космонавтиці сталь майже не використовується: тут у пошані легкі алюміній і титан. Блогер Брайан Макманус навіть роздобув документацію зондів Voyager від 1980 року і знайшов, що сталь застосовувалася на них лише в контейнерах радіоізотопних генераторів.

Зате в першому американському супутнику Explorer I (B) стали було більше, і вона цілком могла бути переплавлена з кораблів Скапа-Флоу. Апарат промірив рівень радіації на навколоземній орбіті, і він виявився нижче розрахункового, а на деяких ділянках лічильник не видав взагалі нічого. Американський астрофізик Джеймс Ван Аллен пов'язав це з «перевантаженням» датчика непередбачено високим випромінюванням. Йому вдалося показати, що частинки сонячного вітру можуть захоплюватися магнітним полем Землі, збираючись у два радіаційних пояси (С). Сьогодні пояси Ван Аллена відомі і в інших планет, що мають магнітосфери. А проблема зі сталлю стоїть вже не так гостро: після заборони ядерних випробувань фонова радіація майже повернулася в норму.