Гнійний бурсит - запальний процес навколосуставних сумок - бурс, який розвивається під впливом патогенної мікрофлори. Найчастіше такі захворювання є наслідком діяльності коккових інфекцій. У будь-якому випадку, для виникнення цієї хвороби необхідна травма. Якщо травма поєднується з потраплянням інфекції, розвивається гнійний бурсит. Збудники захворювання потрапляють у суглоб через будь-яку найбільш не помітну подряпинку на тілі. Можуть вони потрапити в суглоб і з струмом лімфи або крові, якщо в організмі є вогнище інфекції. Спочатку в суглобовій сумці збирається серозна рідина, яка потім стає гнієм. Лікування полягає в нерухомості ураженого місця. На хворий суглоб робиться туге бинтування. Також на хворий суглоб корисні теплі компреси, в тому числі зі зігріваючими мазями. Якщо захворювання ще знаходиться на стадії серозного бурситу, лікування потрібно проводити якомога більш інтенсивно, щоб не дати перейти процесу в гнійний. При гнійному бурситі часто використовують такий метод терапії, як пункція. Якщо лікування не дає ефекту, то бурсу надрізають, очищають від гнійного вмісту і використовують ті ж методи, що зазвичай при гнійних ранах. Цей спосіб лікування поганий тим, що розріз дуже тривалий час затягується. Іноді використовують такий метод, як вичерпування бурси, зрізання однієї з поверхонь бурси з припалюванням її різними ліками. В особливо важких випадках вдаються до процедури видалення бурси без вилучення її вмісту. Коли запалення вже трохи зменшується, гарні фізіотерапевтичні процедури.

Головне значення в розвитку бронхоектатичної хвороби має порушення прохідності пайових або сегментарних бронхів, що в свою чергу стає причиною порушення їх дренажної працездатності. Крім цього даного роду порушення стають причиною як затримки секрету, так і виникнення обтураційного ателектазу. Згідно з відомостями, які надає нам О.Я. Цигельник, саме обтураційний ателектаз є однією з найпоширеніших причин виникнення даного патологічного стану. Відразу ж відзначимо, що такої ж думки дотримуються і багато інших дослідників даної області. Всі ці слова знаходять своє підтвердження тільки тому, що практично у всіх випадках ця недуга дає про себе знати якраз таки при наявності ателектазу. А ось ателектаз у свою чергу є наслідком рубцевого стенозу, чужорідного тіла або повільно зростаючого злоякісного новоутворення. У дитячому віці цей патологічний стан може виникнути і на тлі неповноцінного розвитку бронхів або їх здавлювання прикореневими лімфатичними вузлами. Нерідко у дітей бронхоектатична хвороба є наслідком і досить тривалої закупорки досить щільною пробкою, яка може виникнути як при туберкульозному бронхоаденіті, так і в разі гострої респіраторної інфекційної патології. Ателектаз може виникнути і через запальний процес в області навколоплідних вод. Як ретенція бронхіального секрету, так і обтурація бронха рано чи пізно стають причиною виникнення нагноювального процесу, якому також властиво провокувати розвиток все тієї ж бронхоектатичної хвороби. Пояснюється даний факт тим, що нагноювальний процес також сприяє розвитку значних змін у бронхіальних стінках. Він має згубний вплив, насамперед, на мерехтливий епітелій, який відповідає безпосередньо за бронхіальний дренаж. Оскільки протистояння стінок бронхів весь час знижується, це стає причиною постійного розширення їхнього просвіту під дією регулярного кашлю і скупчення великої кількості секрету. Зміни в даній області час від часу будуть нагадувати про себе навіть тоді, коли бронхіальна прохідність буде повністю відновлена. Даний факт призводить до того, що даний патологічний стан набуває хронічного характеру. Представлена трохи вища інформація, звичайно ж, не є повним поясненням патогенезу даного патологічного стану. Так, наприклад, якщо мова йде про обтурацію великого бронха, тоді виявити її на початковому етапі розвитку даної недуги практично неможливо і все тому, що ті чи інші порушення непрохідності в таких випадках виявити не вдається. У таких ситуаціях можна припустити, що всьому виною непрохідність більш дрібних бронхів, які розташовуються на відстані від наявного розширення. Важливу роль у патогенезі бронхоектатичної хвороби відіграє і експіраторний стеноз трахеї і бронхів, які відзначається приблизно у п'ятдесяти чотирьох відсотків пацієнтів, у яких є в наявності ця недуга. Більш детально дізнатися про те, що відбувається при бронхоектатичній хворобі, Ви зможете на консультації фахівця.

Бронхоектатична хвороба супроводжується регіонарним розширенням бронхів, при якому гнійно-запальний процес розташовується в більшості випадків в нижніх відділах легенів. При розвитку даної патології про себе дають знати ознаки гнійного бронхіту, а також кровохарканя, яке відзначається у найбільшого числа хворих. Цей патологічний стан може розвинутися як у дитини, так і у дорослого. Тут же зазначимо, що представники сильної статі хворіють їм частіше, ніж представниці слабкої половини людства. Дуже важливу роль у розвитку бронхоектазії відіграють фактори, яким властиво значно порушувати прохідність бронхів, тим самим, провокуючи застій бронхіального секрету. Найчастіше цей патологічний стан розвивається у пацієнтів з такими патологіями як туберкульоз, хронічна пневмонія, пневмоконіоз, хронічний бронхіт, сифіліс тощо. Що стосується безпосередньо діагностики бронхоектатичної хвороби, то в даному випадку фахівці приділяють особливо пильну увагу на наявність у пацієнта рецидивів як синуситів, так і бронхітів, а також різних вірусних патологій, які можуть «переслідувати» хворого з самого дитинства. Важливе значення в постановці діагнозу в даному випадку має і наявність кровохаркання, а також кашлю, при якому виділяється досить велика кількість мокротиння. Мокрота в таких випадках носить у більшості випадків тришаровий характер. Більш того, від неї виходить досить специфічний запах. У разі якщо у хворого спостерігаються зміни кінцевих фаланг пальців, тоді мова йде вже про важку форму цього патологічного стану. Виявити наявність бронхоектатичної хвороби допомагає і рентгенологічне дослідження, в ході якого вдається виявити як осередок малюнка, так і різні ознаки, які вказують на значне зменшення загального обсягу пошкодженої ділянки легені. При всьому при цьому найточнішим методом діагностики даної патології на сьогоднішній день прийнято вважати бронхографію. Під цим дослідженням мається на увазі обстеження бронхів, що допомагає виявити не тільки наявність бронхоектазів, але ще й їх форму, а також точний обсяг пошкодження. Всі ці відомості відіграють дуже важливу роль, особливо якщо мова йде про хірургічне втручання. Найбільшу кількість змін вдається встановити в сегментарних, а також субсегментарних бронхах. Оскільки бронхоектатична хвороба і бронхіт супроводжуються однаковими симптомами, фахівцям часом досить складно відрізнити одну патологію від іншої. У таких випадках на допомогу приходить диференційна діагностика. Починається все з ретельного збору анамнезу. Дуже важливо в таких випадках відстежити і наявні у хворого симптоми. Справа в тому, що при бронхіті відзначаються сухі хрипи. А ось при бронхоектатичній хворобі вони є крупнопузирчастими і тріскучими. Навіть якщо таким чином відрізнити одну патологію від іншої і не вдасться, тоді на допомогу прийде бронхографічне дослідження. Щоб відрізнити цей патологічний стан від центрального раку легенів або деструктивних форм туберкульозу, слід звернути увагу на наявність або відсутність кровохаркання, тривалого кашлю, а також симптомів загальної інтоксикації організму.

Під артрозом передбачають ураження суглоба, що виникає внаслідок порушення обміну речовин, погіршення процесу кровообігу або з деяких інших причин. Слід зазначити ще й той факт, що ця патологія є досить поширеною. Якщо вірити даним статистики, то саме це захворювання займає лідируючі позиції серед усіх недуг опорно-рухового апарату. У більшості випадків артроз спостерігається у працездатного населення, а також у літніх людей. Приблизно п'ятнадцять відсотків з них є носіями запущених форм даної недуги. Тільки своєчасна допомога фахівця зможе гарантувати кожному такому хворому відсутність розвитку тих чи інших достатньо серйозних ускладнень цієї недуги. Якщо говорити про найчастіші причини, яким властиво провокувати розвиток даного захворювання, то до них можна віднести як ендокринні порушення, так і зниження імунного захисту організму, різні травми, порушення обміну речовин. Крім цього ця недуга може бути викликана і статичними перевантаженнями. Що стосується симптомів, то в найперше при артрозах як тазостегнового, так і плечового, колінного, а також ліктьового суглоба про себе дає знати біль. Як правило, у всіх випадках больові відчуття в області суглоба посилюються переважно при фізичних навантаженнях. Оскільки біль є постійним, це дуже сильно сковує рухи хворого. Больові відчуття в даному випадку можуть дати про себе знати як при ходьбі, так і при стоянні або сидінні. У момент розгинання колінного суглоба хворий може відзначати ще й хруст. Тривала відсутність терапії даної патології стає причиною збільшення обсягу м'язів, а також деформації суглоба. До числа артрозів, які зустрічаються в медичній практиці частіше за всіх інших, можна зарахувати гонартроз, артроз плечового суглоба, коксартроз, а також епіконділоз. Під гонартрозом ховається артроз колінного суглоба. При артрозі плечового суглоба больові відчуттю дають про себе знати в момент підняття руки вище горизонтальної лінії. Коксартроз характеризується болем в області тазостегнових суглобів, яка відчувається ще й в паховій області. В результаті, такі хворі, як правило, кульгають. І, нарешті, під епіконділозом мають на увазі артроз ліктьового суглоба. Щоб виявити той чи інший вид артрозу фахівці найчастіше використовують такий метод діагностики як рентгенографія. Найчастіше терапія даної патології спрямована в найперше на зниження больових відчуттів, а також гальмування подальшого прогресування даної недуги. Крім цього курс лікування в таких випадках передбачає використання тих чи інших методів, що дозволяють збільшити обсяг, а також якість рухів. На початкових етапах розвитку даної патології можна скористатися допомогою і такого методу лікування як гірудотерапія. Проходячи курс терапії артроза, дуже важливо в найперше приділити особливу увагу своєму харчуванню, а також почати чітко слідувати всім правилам здорового способу життя. Часом не обійтися без допомоги і спеціальних гімнастичних вправ.