Казка Зла королева. Urbento morri

- Сьогодні Жила-була королева. Дуже зла. Вона сердилася, якщо хтось поруч був красивішим її, нервувала, якщо чийсь наряд був дорожче і модніше, і просто бісилася, якщо дізнавалася, що у когось більш модно обставлена спальня.

Так йшли роки. Королева почала старіти. Її колишня краса, якою вона так пишалася, стала меркнути. Ну, вже цього вона потерпіти ніяк не могла! Що вона не королева і не може заплатити за чудодійні омолоджуючі снадоби? Та скільки завгодно! Її краса найважливіша. Навіть якщо за це доведеться віддати свою душу! Так вона вирішила.

Королева закликала до себе кращих лікарів країни, щоб вони допомогли їй зберегти її молодість. Щодня їй приносили нові снадоби та елексири, які повинні були допомогти їй. Але... Морщинок ставало все більше і більше. Нічого не допомагало. Злу королеву перестали запрошувати в сусідні королівства на свята, все менше шанувальників жадало зустрічі з нею. Королева була в гніві. Вона розколотила весь посуд на кухні, побила всі дзеркала в королівстві. Вона була в люті. Королева вирішила вдатися до останнього засобу, вона оголосила, що тому, хто допоможе їй залишитися молодою, вона подарує півцарства. А ті, хто викличеться допомагати і не зробить цього - вона стратить.

Цілителі, лікарі, знахарі, кудесники злякалися гніву королеви і покинули її країну. Поїхали всі, навіть ті, хто вмів лікувати лише трохи. Через кілька тижнів прийшла страшна епідемія. Люди стали хворіти, чахнути і вмирати. Їм ніхто не міг допомогти. Країна приходила в запустіння. Королева зрозуміла, що ще трохи і за замком нікому буде доглядати, нікому буде готувати їй смачні страви і розводити золотих рибок в її улюбленому акваріумі. А як вона без рибок? Це були її єдині друзі, яких вона вважала кращими співрозмовниками, і які єдині були гідні її. По-перше, вони золоті, по-друге, вміють мовчати.

Зла королева не знала, що робити. Як рятувати країну? І як рятувати себе?

Вона сиділа біля дзеркала і думала: "Так, я старію. Мабуть, треба з цим змиритися. Набагато страшніше, якщо зараз на нашу країну нападе ворог. Тоді загинуть всі. Щось треба робити. Вперше королева не злилася, а думала, як зробити краще іншим. Вона розчісувала свої кудрі, які колись викликали заздрість її подруг, і помічала сиве волосся, яке говорили, що вона вже не так молода і юна, як раніше. Вона зітхала і думала, я б багато чого зараз віддала, щоб врятувати мій народ. Напевно, навіть свою красу. Адже королівство занепадає. А спадкоємця я не залишила. Я надто думала про свою фігуру і не хотіла її псувати пологами. Так, мій чоловік помер від туги і від нерозділеного кохання. Він же знав, що я вийшла за нього заміж тільки через його багатство. Вона зітхала і плакала. Вона відчувала, що з нею щось відбувається, але поки не розуміла що.

Одного разу у ворота замку постукав старець. Він сказав, що може допомогти королеві врятувати її країну. Стражники пропустили його.

Він вклонився королеві і попросив принести йому велику чашу з водою. Потім він зачепив важкі шовкові портьєри і запросив королеву, щоб вона дивилася на воду.

Королева корилася. Через деякий час вона побачила, що дзеркало води висвітлилося сяйвом, і вона розгледіла спочатку нечітко, потім більш яскраво жінку, яка збирає трави в незнайомому лісі. Вона була в простому одязі, дуже втомлена. Вона нахилялася, рвала якусь траву і складала його у великий мішок. Мішок був дуже важкий. Жінка насилу переносила його, щоб покласти нову порцію трави. Точніше не трави, а якихось дивних рослин з дрібними блакитними кольорами.

Це urbento morri - чарівна трава, яка може врятувати твою країну. З неї я зможу зварити ліки, які врятує твою челядь і твій народ від епідемії. І знайти ці квіти зможете тільки ви, наша королева. І потрібно їх великий мішок, який дуже важко донести поодинці.

Сяйво води зникло, і зникла картинка. Розтануло світло і з ним. Розчинився і старець, який щойно сидів навпроти.

Urbento morri, urbento morri - повторювала, як заклинання, королева. Вона пішла в королівську бібліотеку. "Мені здається, - думала вона, - що я погано запам'ятала, як виглядає квітка. І де його шукати, старенький теж нічого не сказав ".

У бібліотеці вона знайшла старовинну пилову книгу, де прочитала, що потрібна їй квітка росте в далекій-далекій країні за жовтою пустелею в зачарованому лісі. І в цей ліс може потрапити лише той, хто зможе догодити лісовому духу. "Робити нічого, - вирішила королева. Я вигнала всіх лікарів з країни, я ж і повинна врятувати мій народ ". Вона зняла з себе королівську сукню, одягла просте і зручне. Це були не звичні їй шовку, а домоткана рубаха, поверх якої вона одягнула простий сарафан, який носять бідні міські торговки. На ноги вона знайшла в каморці біля прислуги прості ганчіркові туфлі, там же велику полотняну сумку, схожу, як вона бачила у жінки у водному відображенні, і вирушила в дорогу.

Довго вона йшла по своїй країні. І всюди спостерігала голод, розорення і смерть. Бачила виснажених і виснажених жінок, які рятували своїх дітей, віддаючи їм останню крихту хліба, лише б вони вижили. Її серце наповнювалося сумом і болем.

- Я все зроблю, щоб їх врятувати, я дійду і знайду чарівні квіти urbento morri.

У пустелі королева ледь не загинула від спраги. Коли, здавалося, вона вже навічно засне під палючим сонцем, несподіваний смерч підняв її і опустив прямо на галявину перед чарівним лісом. "Отже так треба, - подумала королева, - хтось допомагає мені, щоб я зробила те, що задумала. Дякую йому ".

Несподівано до неї звернувся птах, який сидів неподалік. "Не дивуйся, так, це я - птах говорю з тобою. Я розумна сова і служу біля лісового духу помічником. Сьогодні він попросив мене передати його волю тобі. А саме, якщо ти хочеш знайти чарівні квіти, він запустить тебе в ліс, але за це ти віддаси йому 10 років свого життя. Так, ти постарієш ще на 10 років. Згодна? "

- Так, - прошепотіла королева. Я так багато горя принесла моїй країні, що 10 років це навіть невелика плата за те, що я накоїла.

- Добре, відповіла сова. Дивись сюди.

Королева стояла перед дзеркалом. І, дивлячись в нього, вона бачила, як обличчя розсікають нові і нові зморшки, як все ще золотисті кудрі набувають сірий відтінок. Вона старіла на очах.

- Ох, вигукнула королева. Невже це я? Нічого, нічого, я звикну. А в своєму королівстві просто не буду дивитися на себе в дзеркало. Я готова! - сказала вона.

- Йди, сказала сова..

Перед нею була стежка, яка вела її вглиб лісу. Королева дуже втомилася. Вона почала відчувати, що ноги погано слухаються її, що мішок поки ще порожній, зовсім не легкий. Так, адже це я просто стала старшою, тому мені так важко йти. Нічого, впораюся, думала королева і продовжувала свій шлях.

Вона вийшла на велику галявину. І, про радість! Вона побачила блакитні квіти, які їй були потрібні. Вона нахилилася над ними і прошепотіла: "Я дійшла, і я знайшла вас. І я донесу вас до дому "У відповідь він почула тихий кришталевий дзвін. Це квіти відгукнулися на її прохання. І королева почала збирати чарівну траву. Вона намагалася робити це акуратно. Не рвала її з коренем, не висмикувала, не мяла аркуші. "Адже ці рослини і ці квіти потрібні не тільки мені. А так вони знову відростуть і зацвітуть ще пишніше, - думала вона і продовжувала свою роботу. З ранку до заходу сонця вона збирала квіти. Попереку хворіла, вона вже зовсім не могла нахилятися. Але мішок все ще не був повний. А старець говорив, що вона пам «ятала це, що мішок повинен бути обов» язково повним і що їй буде важко нести його однією. Мабуть, таке випробування, розмірковувала королева і збирала, і збирала, і збирала квіти, хоч дуже втомилася.

Коли вона вкотре хотіла перенести свій мішок, вона почула: «Давай я тобі допоможу, ця ноша, я відчуваю, важка для тебе». Поруч стояв немолодий чоловік у простому одязі. Ти збираєш чарівну траву. Навіщо?

І королева розповіла, що прийшла з іншої країни, щоб врятувати свій народ, який з її вини терпить лиха і хвороби, про свою дурість і жіночу гординю, про те, як вона хотіла зберегти свою красу і молодість усіма способами. Чоловік уважно слухав її, не перебивав. Лише допомагав укладати квіти в мішок і перетягувати його з місця на місце.

Щось дивне було в нім. але королева не могла зрозуміти що. Їй було з ним так легко і просто.

Нарешті мішок був повний.

- Якщо ти не заперечуєш, я допоможу тобі донести його, сказав чоловік, який назвався Жаном. Тільки йди попереду і показуй дорогу, я піду за тобою.

- Так, ти дуже виручиш мене, сказала королева. Одна я не впораюся.

Зворотний шлях здався королеві набагато коротшим. І вона була не одна. З Жаном час летів непомітно. І дорога не здавалася такою важкою як раніше.

Однак у замок її не пустили. Стражники не впізнали в літній жінці свою красиву і злу королеву. Але несподівано з'явився знайомий старець, і ворота перед ними відчинилися.

Відпочивайте, я прийду через кілька днів, сказав він, підхопивши як пушинку мішок, наповнений чарівною травою.

Через деякий час у покоях королеви знову з "явився старій. Вставши перед королевою на коліно, він протягнув їй лікувальний елексир, зварений з чарівної трави urbento morri.

- Піднімися з колін, поважний старець, це я повинна встати перед тобою на коліна. Ти більше цього заслуговуєш, ніж я. Як нагородити тебе? Але як завжди, вона залишилася без відповіді. Старця поруч вже не було.

За наказом королеви еліксир доставили в кожен будинок її королівства.

Не минуло й півроку, як країна почала оживати. Знову зазвучали дитячі голоси. Зашуміли міські ринки, зазвучала музика. Жан допомагав королеві в усьому. Вона попросила його погостювати в нього, щоб усіляко віддячити за допомогу. І він став її незамінним помічником і радником.

Одного разу, як завжди вранці, королева сиділа біля вікна. Вона не виглядала більше в дзеркала. Вона дивилася у вікно, милувалася квітами і їх красою. "У всьому свій час, - думала вона. Набагато важливіше, що країна моя знову розквітає. Одне шкода, що я не народила спадкоємця.. Як дурна я була раніше ".

Вона почула звуки труб. Глашатаї оголошували, що наближається делегація з сусідньої держави. Як же вона була здивована, почувши, що це до неї їхав свататися король з чужої далекої країни.

Свататися? Але я ж стара? Напевно, це жарт?

Яке ж було її здивування, коли вона побачила Жана, свого вірного помічника на троні. Це він пропонував їй руку і серце.

- Так, я король. І хочу, щоб ти стала моєю королевою.

- Жан, я дуже люблю тебе. Але стільки юних принцес чекає свого обранця. Зверни свій погляд на них!

- Я теж тебе люблю, люба королева. І я люблю не очима, а душею! Саме за твоє терпіння, працьовитість я полюбив тебе. І я не бачу твоїх зморшок і вже сивого волосся. Ти для мене найкрасивіша жінка на світі. Будь моєю дружиною!

І королева погодилася. Адже що може бути краще, ніж старіти разом? Підтримувати один одного в старості, піклуватися один про одного? Разом зустрічати світанок і проводжати захід сонця.

На весілля, яке відзначалося прямо на міській площі, запрошували всіх, хто проходив повз, і всіх пригощали. Народ радів за свою королеву і бажав їй щастя. Вони любили її за справедливість і порядок, який вона створила у своїй країні.

Королева була дуже щаслива. Лише одна думка турбувала її. Вона стара, щоб мати спадкоємця.

Наприкінці піру, коли гості вже розходилися по домівках, а молодята були готові сісти в карету, з'явився старець

Вибачте, я запізнився. Але я приніс вам мій подарунок. І він протягнув королю і королеві блакитний бульбашку. Це теж настоянка urbento morri. Я приготував її для вас. Тому і запізнився. Випийте її.

Королева відпила половину і протягнула бульбашку чоловікові. Він допив еліксир до кінця. І про диво! Вона відчула, що тепла хвиля пробігла по її тілу, що воно налилося силою і свіжістю, що вся вона стала легкою і повітряною як в молодості. Здавалося, що вона зараз задихнеться від радості, що її переповнює. Боже! Що з нами відбувається?

Вони обернулися, щоб віддячити старцю, запитати, що це вони таке випили. Але його вже не було...

Через рік у них народився спадкоємець. Назвали його Урбенто.

І минуло ще багато років і вже давно Урбенто править цією країною, а його батьки як і раніше разом. Розводять рибок, гуляють парком, годують білих лебедів, які беруть їжу тільки з їхніх рук, грають з його синами і молодшенькою білокурою донькою і розповідають їм чудові казки про чарівні квіти, ім'ям яких вони назвали свого сина. А в центрі міста стоїть пам'ятник великому ліку зі словами "На подяку тому, хто повернув країні щастя. За urbento morri»