Самоаналіз

Аналіз індивідом власних суджень, переживань, потреб і вчинків. На відміну від близького за змістом поняття рефлексія (від пізньолат. reilexio - звернення назад, відображення) - самоспостереження, роздуми над своїми переживаннями і думками - поняття «самоаналіз» більшою мірою концентрує увагу на процесуальному аспекті власної психіки, відрізняється цілеспрямованістю і довільністю процесу цього аналізу.

Самоаналіз є невід'ємною частиною будь-якої психотерапії. Психотерапія, як система лікувального впливу на психіку і через психіку, спрямована на зміни всіх її основних сфер: емоційної, когнітивної та поведінкової. Особливу роль когнітивного компонента в процесі таких змін відзначають багато авторів. Тільки усвідомлені зміни в психіці гарантують, на їхню думку, ефективність психотерапевтичних впливів і стабільність їх результатів. Клієнт, як об'єкт такого впливу, будучи одночасно і суб'єктом, активний і цілісний за своєю природою. Будь-яка інформація, що вступає в суперечність із самосвідомістю, повинна бути інтеріоризована особистістю для збереження своєї цілісності. У процесі психотерапії самоаналіз клієнта зазвичай відповідає концепції, якої дотримується психотерапевт.

Самоаналіз у різних видах психотерапії

Питома вага самоаналізу в процесі психотерапії неоднаків у різних її методах. У сугестивній психотерапії самоаналіз відіграє другорядну роль. Але і тут він є необхідною ланкою при знайомстві з клієнтом, при підготовці клієнта до застосовуваних методик, в бесідах між сеансами навіювання, в оцінці результатів навіювання (Лебединський М. С., 1959). Істотно більш важливе місце самоаналіз займає не в симптомо-орієнтованій, а в спрямованій на значні зміни особистості психотерапії, де активність клієнта набуває особливого значення. Залежно від базової теоретичної орієнтації і застосовуваного методу психотерапевт фокусує самоаналіз клієнта на тих сторонах його психіки, які розглядаються в якості основної детермінанти особистісного розвитку і поведінки.

У методах поведінкової психотерапії, основна увага якої зосереджується на навчанні клієнта новим, більш адекватним нормам поведінки, предметом самоаналізу клієнта є його зв'язки з соціальним середовищем переважно на рівні поведінки.

У раціональній психотерапії, сутністю якої є логічне переконання клієнта, навчання його правильного мислення (оскільки, згідно з Дюбуа (Dubois P.), психогіння - це наслідок помилкових суджень, обумовлених недоліком вірної інформації), предметом аналізу стають логічні побудови, конструкції, пошук логічних помилок.

У психоаналізі, що сприяє переходу несвідомих, витіснених зі свідомості, уявлень у свідомість, психотерапевт спрямовує увагу клієнта не на реальність, не на актуальну ситуацію, а на переживання раннього дитинства, на сексуальні потяги. Витіснені зі свідомості і клієнта, які проявляються у вільних асоціаціях, у сновидіннях, описах, застереженнях, вони стають предметом роботи психоаналітика. Мається на увазі, що клієнт по-новому оцінить події свого життя, усвідомлює роль давно пережитого і витісненого, що і призведе до одужання.

Метою клієнт-центрованої психотерапії, недирективної за своїм характером, є збільшення конгруентності клієнта, відкритості досвіду, підвищення рівня реалістичності та об'єктивності сприйняття себе і оточуючих. Психотерапевт лише створює доброзичливу обстановку, клієнта ж сам формулює свої проблеми і шукає вихід з несприятливих ситуацій. Самоаналіз тут спрямований на почуття, вираження яких у процесі психотерапії стає все більш вільним, на розпізнавання і диференціювання своїх почуттів і сприйняття, що включають власне «Я», оточуючих осіб і взаємини між ними.

У патогенетичній психотерапії М'ясищева та особистісно-орієнтованій (реконструктивній) психотерапії Карвасарського, Ісуріної, Ташликова, метою яких є усвідомлення клієнтом суперечливих потреб і мотивів, порушених відносин, що призвели до невротичного зриву, і в підсумку - регуляція потреб, формування свідомого ставлення і вирішення психотравмуючої ситуації, завдання психотерапевта полягає в тому, щоб направити самоаналіз клієнта не тільки на його суб'єктивні переживання і оцінки, але також і на зовнішні умови його соціального середовища, його особливості, взаємини з оточуючими його людьми.

Першорядну роль самоаналіз також відіграє в розмовній психотерапії, спрямованій на розуміння і самостійну зміну клієнтом тих сторін своєї особистості, які перешкоджають самоактуалізації. Характерне поняття в системі розмовної психотерапії - самоексплорація (Helm J., 1978), тобто міра, в якій клієнт включає в бесіду свою власну поведінку і свої особистісні емоційні переживання, аналізує їх і робить на цій основі висновки для себе. Основне завдання психотерапевта тут полягає у вербалізації, відображенні переживань і почуттів клієнта, яка не повинна виходити за рамки їх усвідомлення, що сприяє активній ролі клієнта в психотерапевтичному процесі.

У гештальт-терапії, метою якої є збільшення особистісного потенціалу, мобілізація власних ресурсів клієнта, на перший план виступає переживання контакту з самим собою, підвищення ступеня усвідомлення різних установок і способів поведінки і мислення, які закріпилися в минулому і зберігають стійкість, а також осмислення їх значення і функції в сьогоденні. Завдання психотерапевта полягає в створенні ситуацій для проведення клієнтом пошуку та експерименту, в якому він сам перевіряє, що може бути для нього цінним і підходящим, а що шкодить. Аналіз переживань заснований на принципі «тут і тепер» - клієнта просять аналізувати, що він в даний час робить, відчуває, що з ним і навколо нього відбувається в дану хвилину, роблячи акцент на осмисленні того, «що і як» відбувається.

У трансактному аналізі, спрямованому на допомогу клієнту в задоволенні потреби в оптимальному контакті, психотерапевт знайомить клієнта з основними поняттями трансактного аналізу (3 стану «Я»: Батько, Дитина, Дорослий), пояснює механізми поведінки та її розладів. У процесі психотерапії клієнт навчається самостійно аналізувати ситуації з позицій Дорослого, тобто перевіряти і оскаржувати ірраціональні та надмірні вимоги Дитини і Батька, передбачати наслідки помилкових кроків, а також раціонально вирішувати проблеми, з якими стикається в житті.

У груповій психотерапії самоаналіз має складний характер. Змістом його стають не тільки власні переживання і вчинки кожного учасника групи, але також і його взаємини з іншими членами колективу і головним чином те, яким, як йому здається, його бачать ці інші. Таким чином, самоаналіз у груповому процесі - своєрідне подвійне дзеркальне відображення індивідами один одного, взаємовідраження, змістом якого є суб'єктивний внутрішній світ партнера по спілкуванню, який, у свою чергу, відображає внутрішній світ самого рефлексуючого.

По ходу самоаналізу клієнт стикається зі значними труднощами, але вони мають і своє позитивне значення. Вдатися до самоаналізу, як до одного з видів самопомочі в нашому власному розвитку - це шлях далеко не легкий. Він вимагає великої рішучості і самодисципліни. У цьому відношенні самоаналіз не відрізняється від інших життєвих ситуацій, які сприяють особистісному зростанню.

У психотерапевтичному процесі, в якому беруть участь, як мінімум, двоє - клієнт і психотерапевт, самоаналіз відбувається у кожного з його учасників. Психотерапевт, виробляючи ту чи іншу психотерапевтичну стратегію і тактику, спирається на аналіз власних почуттів, суджень щодо свого клієнта. У деяких психотерапевтичних напрямках самоаналізу психотерапевта відіграє суттєву роль. Так, наприклад, у психотерапії психоаналітичного напрямку аналіз контрпереноса є найважливішим елементом роботи психотерапевта.