Внесок Фрейда в психологію - мертвий баласт

Автор: Джон Ф. Кілстром [1], Каліфорнійський університет, Берклі

Якщо 20 століття було «століттям Америки», він також був століттям Зігмунда Фрейда (Roth, 1998) [3]. Такими своїми роботами, як "Тлумачення сновидінь" (1900) [4], "Психопатологія буденного життя" (1901) [5], "Введення в психоаналіз. Лекції "(1915 - 1916) [6], книжками, які досягли феноменального успіху, Фрейд змінив наші уявлення про себе. Подібно до того, як Коперник показав, що Земля не знаходиться в центрі Всесвіту, як Дарвін показав, що люди сталися від «нижчих» тварин, Фрейд продемонстрував, що людський досвід, думки і дії детермінуються не тільки нашою раціональною свідомістю, але і ірраціональними силами, що лежать поза нашою свідомістю і контролем - силами, які можуть бути зрозумілі і взяті під контроль тільки в тривалому терапевтичному процесі, який він назвав психоаналізом.

Фрейд також змінив лексикон, за допомогою якого ми розуміємо себе та інших. Перш ніж ви відкрили цю книгу, ви вже знали щось про ід (id) і суперего (superego), заздрощі до пеніса (penis envy) і фалічні символи (phallic symbols), страх кастрації (castration anxiety) і едіповий комплекс (Oedipus complex). У масовій культурі психотерапія фактично ототожнюється з психоаналізом. Теорія Фрейда, сконцентрована на тлумаченні неоднозначних подій, лежить в основі «постмодерністських» підходів до наукової критики, таких як розтин протиріч. Вплив Фрейда на сучасну культуру є більш глибоким і тривалим, ніж вплив Ейнштейна або Уотсона і Крика, Гітлера або Леніна, Рузвельта або Кеннеді, вплив Пікассо, Еліотта або Стравінські, більше ніж вплив «Бітлз» або Боба Ділана.

Культурний вплив Фрейда ґрунтується - принаймні, імпліцитно, - на припущенні, що його теорія науково обґрунтована. Однак з точки зору науки, класичний психоаналіз Фрейда не придатний ні як теорія розуму, ні як терапевтичний підхід (Crews, 1998 [7]; Macmillan, 1996[8]). Не існує емпіричних свідчень жодного з положень психоаналітичної теорії, таких як ідея, що розвиток проходить через оральну, анальну, фалічну і генітальну стадію, або що маленькі хлопчики відчувають пристрасть до матері, ненавидять і бояться своїх батьків. Немає емпіричних свідчень того, що психоаналіз більш ефективний, ніж інші форми психотерапії, такі як поступова десенсибілізація або тренінги впевненості в собі. Немає емпіричних свідчень того, що механізми, якими психоаналіз досягає своїх цілей, - такі, як перенесення і катарсис - дійсно спираються на теорію.

Жодне припущення теорії психоаналізу, наприклад ідеї про те, що розвиток проходить оральну, анальну, фалічну і генітальну стадії, або про те, що хлопчики відчувають статевий потяг до своїх матерів і ненависть і страх по відношенню до батьків, не підтверджується на практиці.

Звичайно, Фрейд жив у конкретний період часу, і можна стверджувати, що його теорія була вірна, стосовно європейської культури кінця минулого століття, навіть якщо вона не підтверджується сьогодні. Тим не менш, історичний аналіз показує, що представлений Фрейдом матеріал систематично спотворювався і ґрунтувався на його теорії неусвідомлюваних конфліктів і дитячої сексуальності, що він неправильно розумів і спотворював доступні йому наукові дані. Теорії Фрейда не були продуктом свого часу: вони вводили в оману і були помилкові навіть тоді, коли він їх видавав.

Дрю Вестен (Drew Westen, 1988 [9]), психолог медичної школи Гарварда згоден, що теорії Фрейда архаїчні і застаріли, але доводить, що спадок Фрейда живе в безлічі теоретичних припущень і широко приймається вченими: існування неусвідомлюваних психічних процесів; важливість конфліктів і амбівалентності в поведінці; становлення дітей як дорослої особистості; ментальні репрезентації як посередник соціальної поведінки; стадії психічного розвитку. Проте деякі з цих положень спірні. Наприклад, немає свідчень, що методи виховання дітей мають міцний вплив на їхню особу. Більш того, аргументи Вестена обходять питання про безпомилковість поглядів Фрейда на ці речі. Одна справа сказати, що неусвідомлювані мотиви відіграють роль у поведінці. І зовсім інша справа сказати, що всі наші думки і дії спрямовуються пригніченими сексуальними і агресивними спонуканнями; що діти відчувають еротичні почуття до батька протилежної статі; і що маленькі хлопчики ворожі по відношенню до батька, якого вони вважають суперником у боротьбі за прив'язаність матері. Це те, у що вірив Фрейд, і наскільки ми можемо судити, він був неправий за всіма пунктами. Наприклад, неусвідомлені спогади, виявлені в лабораторних дослідженнях автоматизму та імпліцитної пам'яті, абсолютно не схожі на неусвідомлювані спогади в психоаналітичній теорії (Kihlstrom, 1999 [10]).

Неусвідомлювані спогади, виявлені в лабораторних дослідженнях автоматизму та імпліцитної пам'яті, абсолютно не схожі на неусвідомлювані спогади в психоаналітичній теорії

Вестен також доводить, що сама психоаналітична теорія еволюціонувала з часів Фрейда і відповідно, несправедливо настільки тісно пов'язувати психоаналіз з поглядами Фрейда на пригнічені, інфантильні, сексуальні та агресивні імпульси. Але знову ж дані поняття використовуються, незалежно від того чи вірні теорії Фрейда. Більш того, залишається відкритим питання, наскільки вірні ці «неофрейдистські» теорії порівняно з класичними поглядами Фрейда. Наприклад, не зовсім ясно, наскільки теорія психічного розвитку Еріксона вірніша теорії Фрейда.

У той час як вплив Фрейда на культуру ХХ століття був величезним, його вплив на психологію є як би «мертвим вантажем». Великі теми, про які пише Вестен, існували в психології і до Фрейда або виникли відносно недавно незалежно від його впливу. У кращому випадку, Фрейд представляє інтерес для психологів як історична постать. Його краще вивчати як письменника на філологічному факультеті, ніж як вченого на факультеті психології. Психологи цілком можуть обійтися без нього.

Виноски

[1] Kihlstrom, J. F. (2000) Is Freud Still Alive? No, Not Really. In Hilgard’s Introduction to Psychology, 13th Ed., by R. Atkinson, R.C. Atkinson, E.E. Smith, D.J. Bem, & S. Nolen-Hoeksema. New York: Harcourt Brace Jovanovich, 2000. WWW: http://ist-socrates.berkeley.edu/~kihlstrm/freuddead.htm)

[3] Roth, M. (1998). Freud: Conflict and culture. New York: Knopf.

[7] Crews, F.C. (Ed.). (1998). Unauthorized Freud: Doubters confront a legend. New York: Viking.​

[8] Macmillan, M.B. (1996). Freud evaluated: The completed arc. Cambridge, Ma.: MIT Press.

[9] Westen, D. (1998). The scientific legacy of Sigmund Freud: Toward a psychodynamically informed psychological science. Psychological Bulletin, 124, 333-371

[10] Kihlstrom, J.F. (1999). Conscious and unconscious cognition. In R.J. Sternberg (Ed.), The nature of cognition (pp. 173-203). Cambridge, Ma.: MIT Press.