Хто такі «денисівці»? І як вони відрізняються від Homo sapience?

Цікаво, як часом видатні відкриття, з одного боку, повідомляють нам якусь важливу істину, а з іншого сигналять про те, що до істин ще докопуватися і докопуватися. Все це повною мірою стосується сенсацій недавніх років, пов'язаних з виявленням раніше невідомих альтернативних гілок людства.

Алтайські гори розташовані таким чином, що обігнути їх численним міграціям різних двоногих істот було просто неможливо. Поруч велика смуга степів, що йде від Єнісея до Карпат, яка служила справжніми «воротами народів» (зазвичай так називали ту її частину, яка проходила між Уральським хребтом і Каспієм). З іншого боку гір - пустелі, що відкривають шлях до Далекого Сходу і Південно-Східної Азії. Алтай вмістив у себе безліч цікавих і таємничих місць, серед яких знаменита Денісова печера з великим гротом - у ньому завжди сухо, а отвір під куполом вдень дає світло і служить природним димарем. Не дивно, що в Денісовій печері сотні тисяч років знаходили притулок представники роду Homo, починаючи з неандертальців, які заселилися туди 280 000 років тому. Залишили там сліди і люди історичної епохи - тюрки і гунни, творці великих кочових імперій. Весь цей гігантський проміжок часу люди тут жили, робили інструменти, поїдали або розділяли здобутих на полюванні тварин - в Денисовій печері виявлені кістки яка, осла, носорога, гієни.

Карта показує шляхи міграцій предків різних груп Homo sapiens по Євразії. Як видно, предки австралійських аборигенів і папуасів були в тій же самій групі вихідців з Африки, що і предки майбутнього населення Європи та Азії, - вони разом відокремилися від своїх африканських родичів 75 − 62 тис. років тому. Однак «австралійська» гілка (червона стрілка) вирушила в Євразію першою, ще до того, як 38 ‑ 25 тис. років тому «європейці» відокремилися від «азіатів» (зокрема, мається на увазі предкова лінія китайців - хань). Друга хвиля міграції, що пройшла через Передню Азію, Індію та Індокитай, витіснила і поглинула представників «австралійської» гілки на континенті, а аборигени Австралії і папуаси опинилися в ізоляції на 50 000 років. На карті відзначена і гібридизація з денисівцями.

Таким чином над природною підлогою печери зросло два десятки культурних шарів, наповнених артефактами - свідченнями життя різних мешканців. Щоб дослідити ці культурні шари (а розкопки тут почалися в другій половині 1970-х років), археологам довелося викопати глибоку яму. І ось у 2008 році сталося знамените відкриття: у Денисовій печері, серед величезного масиву культурних шарів була знайдена крихітна кістка - як потім з'ясувалося, фаланга мізинця юної особини жіночої статі. Можна говорити про величезне наукове везіння, оскільки ця знахідка плюс ще кілька невеликих кісткових фрагментів (два зуби, можливо, фаланга пальця ноги) стали єдиним свідченням існування на Землі досі невідомого виду людей.

На схемі показано родовід сапієнсів, денисівців і неандертальців, а також людиноподібних мавп. Червоним показано поріг, після якого з 24 пар мавпячих хромосом після злиття вийшло 23 пари людських.

Інформативні кістки

Сюрпризи продовжилися в 2012 році, коли була опублікована робота групи вчених з лейпцизького Інституту Макса Планка (керівником групи був шведський біолог Сванте Пеебо). Вченим вдалося з високою точністю секвенувати як ядерну, так і мітохондріальну ДНК денісівців, як тепер стали називати наших вимерлих двоюрідних братів, і з'явилася можливість предметно говорити про спорідненість живих у Денисовій печері 75 ‑ 30 тис. років тому людей з Homo sapiens і Homo neanderthalensis. Секвенування «денисівської» ДНК стало реальним лише з виникненням нових технологій роботи з генетичним матеріалом, який у копалинах представлений, як правило, фрагментарно. Зокрема, було застосовано метод штучного відновлення двонітевих ДНК у тих випадках, коли у вихідному зразку одна з ниток виявлялася пошкодженою.

Що ж стосується спорідненості, то вдалося з'ясувати, що, згідно з аналізом мтДНК, відмінність сучасної людини від денісівця становить 385 нуклеотидів, тоді як відмінність між Homo sapiens і неандертальцем дорівнює 202 нуклеотидам. Аналіз ядерної ДНК показав, що неандертальці і денисівці мали спільного предка, який жив, можливо, близько 700 000 років тому (датування вкрай приблизне). Предок цієї гілки і Homo sapiens - так звана «людина передує» (Homo antecessor) мешкала на Землі понад мільйон років тому.

Зуб «денисівської» людини поряд з фрагментом фаланги мізинця став для генетиків ключем до геному невідомого раніше виду людей.

Значить, з спорідненістю все ясно? Не зовсім. Відомо, що Homo sapiens з'явилися близько 200 000 років тому на Африканському континенті. Півтори сотні тисяч років потому невелика популяція сапієнсів (близько 40 − 50 тис. осіб) зважилася покинути свій африканський будинок і пішла на Близький Схід, а нащадки цих людей заселили всі континенти, крім Антарктиди. Таким чином, всі споконвічні жителі Старого і Нового Світу за винятком Африки - тобто білі європейці, китайці, ескімоси, американські індіанці - є нащадками втікачів з Африки, чисельність яких порівнянна з населенням райцентру. При цьому сапієнси були, зрозуміло, не першими представниками роду Homo, які пішли в Євразію. До цього туди пробував Homo erectus, який дав у Європі потомство у вигляді гейдельберзької людини або в Азії у вигляді синантропів і пітекантропів.

Спільні діти різних людей

Прийшовши на Близький Схід, сапієнси зустріли там неандертальців, які раніше прийшли. Тоді ж сталося те, що в науці називається гібридизацією: наші предки і неандертальці стали схрещуватися, і у них з'явилося потомство. Імовірно це була перша, але не єдина хвиля гібридизації цих видів. Другий епізод, згідно з генетичними даними, міг відбуватися на Далекому Сході за участю з боку Homo sapiens предків китайців і американських індіанців. На сьогодні відсоток неандертальських генів у геномі представників різних народів світу становить 1 − 4%.