Бегемоти впізнали знайомих по голосу

Бегемоти здатні по голосу відрізнити члена власної або сусідньої групи від незнайомця. Такого висновку дійшли зоологи, які провели низку польових експериментів у Мозамбіку. Вони з'ясували, що на звукові сигнали чужинця бегемоти реагують куди сильніше, ніж на звуки добре знайомої особини. Результати дослідження, опубліковані в статті для журналу, демонструють, наскільки важлива для бегемотів вокальна комунікація - а також вказують, що їхні групи досить стабільні і довго займають одні й ті ж ділянки водойм.

Звичайні бегемоти () досить говіркі. Спілкуючись один з одним, вони хрюкають, фиркають і ревуть. Таким чином ці травоїдні залучають потенційних партнерів, попереджають сородичів про небезпеку або висловлюють агресію. При цьому гучність сигналів, що видаються бегемотами, часом сягає 110 децибел, завдяки чому їх можна почути за кілька сотень метрів.

Команда зоологів під керівництвом Ніколя Матвона (Nicolas Mathevon) з Сент-Етьєнського університету вирішила скористатися розвиненою звуковою комунікацією бегемотів, щоб більше дізнатися про їхню соціальну структуру. Фахівцям відомо, що ці травоїдні гіганти тримаються групами, які складаються з одного домінуючого самця, численних самок і їх дитинчат, а також кількох підлеглих самців. Однак досі залишалося неясним, наскільки такі групи стабільні і прив'язані до певних ділянок річок і озер.

Щоб розібратися в цьому питанні, Матвон і його колеги вирушили в заповідник Мапуто на півдні Мозамбіку. Тут дослідники шукали групи бегемотів, що складаються з як мінімум трьох особин, і записували один з найбільш характерних для цього виду сигналів - так зване хрипле гудіння. Передбачається, що з його допомогою бегемоти підтримують зв'язок всередині групи і вибудовують відносини між групами, що живуть неподалік. Попередні експерименти показали, що хрипле гудіння поширюється на відстань до одного кілометра. Таким чином, бегемоти, які живуть на одній і тій же водоймі, постійно чують сигнали один одного.

На наступному етапі зоологи програвали записані сигнали бегемотам і фіксували їх реакцію. Членам кожної групи давали послухати гудіння сородича з цієї ж групи; гудіння бегемота, що належить до сусідньої групи, що живе в тій же водоймі; а також гудіння бегемота з групи, що живе на значній відстані. Автори програвали сигнали з берега, протягом в середньому 36 хвилин. Загалом у дослідження включили сім груп, з яких п'яти давали послухати сигнали всіх трьох типів (дві решту групи слухали лише голоси сородичів з їхніх власних груп і голоси незнайомців).

Бегемоти досить активно реагували на відтворення записів: вони шуміли, підходили до програвача ближче і розкидали фекалії. При цьому їхня поведінка залежала від типу сигналу. Найменший інтерес у бегемотів викликали голоси сородичів з їх власних груп: вони просто видавали аналогічні сигнали у відповідь. Водночас реакція на гудіння особин з незнайомих груп була більш бурхливою (p < 0,001) і досить агресивною. Крім того, бегемоти частіше мітили територію розкиданням позначки у відповідь на сигнали незнайомців у порівнянні з сигналами сородичів з їх власних груп. Голоси представників власної та сусідньої груп викликали приблизно однакову реакцію з точки зору розкидання посліду.

Результати дослідження демонструють, що бегемоти здатні по голосу дізнаватися знайомих особин, наприклад, членів їх власних груп або ж членів сусідніх груп, з якими вони ділять одну і ту ж водойму. Вони добре відрізняють їх від незнайомців і поводяться відповідним чином. Це, в свою чергу, вказує, що групи бегемотів досить стабільні і подовгу займають одні й ті ж ділянки водойм. В іншому випадку ці тварини просто не встигали б запам'ятати голоси членів своєї групи і сусідів.

Матвон і його колеги зазначають, що отримані ними результати слід враховувати при плануванні заходів з охорони бегемотів. Наприклад, перед тим, як переселити групу цих травоїдних у нову водойму для підтримки локальної популяції, необхідно якийсь час програвати вже живучим тут особинам голосу нових сусідів. Так місцеві бегемоти звикнуть до чужинців і будуть сприймати їх менш агресивно.

Раніше ми розповідали про те, що збагачені бегемоти створюють у водоймах ідеальні умови для анаеробних бактерій з їхнього власного кишківника. У результаті симбіотичні мікроорганізми, що опинилися поза тілом господаря, не просто виживають, але утворюють активні спільноти, які впливають на хімічний склад води. Дослідники називають цю ситуацію терміном «метакішечник».