Лавірували-лавірували, та й виловували

Згідно з гіпотезою Великого лавірування, колись давно Юпітер подорожував по Сонячній системі, сіючи своєю гравітацією хаос. Ця гіпотеза досі не до кінця прийнята науковою спільнотою через свою складність, але зовсім недавно з'явилися нові докази на її користь.

Астрономи на чолі з Рене Еллером (René Heller) з Університету МакМастера виклали відповідний препринт на сайті, а саму статтю вже прийняли до публікації в. Щоб краще зрозуміти, навіщо вченим знадобилася така гіпотеза, варто спочатку розібратися з кількома важливими питаннями.

Незвичайна система

Донедавна будова Сонячної системи не викликала жодних запитань: її було просто нема з чим порівняти. Правда, існуючі моделі утворення планет з протопланетної хмари не давали тієї картини, що спостерігається астрономами на практиці, але це списували на недосконалість самих моделей. Перші відкриття екзопланет у 90-х роках минулого століття особливо на ситуацію не вплинули: вибірка була невелика, екзопланет було небагато. У 2009 році запрацював телескоп «Кеплера», основним призначенням якого був саме пошук екзопланет. Станом на 2015 рік NASA зареєструвало понад 4 тисяч планет-кандидатів, помічених апаратом. І вже після першої тисячі з них стало ясно, що наша зоряна система досить далека від типової. По-перше, у нас налічується чотири планети розміром з Землю і менше, і жодної суперземлі - тіла, радіусом в 1,25-2,00 рази більше земного. Водночас в обстежених нашими телескопами зіркових системах суперземель навпаки в півтора рази більше, ніж так званих «планет розміром з Землю».

Лапки тут невипадкові: у цей клас включають всі тіла радіусом менше 1,25 земного. Адже більшість з них більше нашої планети і істотно важче її (скажімо, Kepler-10c по масі перевершує Землю в 17 разів). Виникло розуміння, що розвиток планетної системи навколо Сонця йшов якимись іншими шляхами, ніж в екзопланетних системах з суперземлями. По-друге, в більшості відомих на даний момент систем газові гіганти істотно ближче до центральної зірки, ніж наші Юпітер і Сатурн. Іноді навіть ближче Меркурія. Виникнути в такому місці гіганти не могли - випромінювання зірки просто не дало б планетам сформуватися. Отже, уклали вчені, гіганти формуються далеко від світила, однак, потім гальмуються речовиною, що залишилася від протопланетного диска, переходячи на орбіти поближе. У нашій системі, однак, гальмування якщо і було, то мало зовсім інші наслідки - планети-гіганти від Сонця все-таки розташовані досить далеко.

Час мігрувати

Фотографія: NASA