Спокій і спокійна присутність (Д.Швецов)

Ми почнемо зараз зі спокою. Дуже зручна техніка для тренування спокою - це «спокійна присутність». Комусь із присутніх ця техніка знайома. Друзі, підніміть руку, кому знайома... (кілька рук піднімається) Це ті, хто був на або на «Базовому», або на іншому тренінгу «Сінтон-програми».

Дякую. Решту чують уперше.

Ті, хто знає про цю техніку, ті якраз згадають ще разик. Тому що ми почнемо з простого і потім перейдемо до складних варіантів, щоб спробувати цю навичку в складній ситуації. У чому суть «спокійної присутності»? Ті, хто піднімав руку, ті, кому знайомо, скажіть своїми словами, як ви розумієте на даний момент цю техніку?

- (репліка із залу, Іван) Як відеокамера.

- (уточнюю) Ефект відеокамери.

- Так. Я - як відеокамера. Я спостерігаю, все бачу, все фіксую, але ніяк не реагую.

- Так. Є у когось доповнення?

- (Максим) Беземоційно.

- Беземоційно. Просто рівно, спокійно. Так, дійсно.

«Спокійна присутність» - це стан, коли ви, в основному, своєю увагою перебуваєте ніби зовні. Звичний стан для звичайної людини - це так званий внутрішньо орієнтований транс. Тобто коли постійно йде внутрішній діалог, людина думає, в основному, про себе, про свої проблеми.

Які, до речі, часто саме під час цього внутрішнього діалогу і придумує.

Курс Н.І. КОЗЛОВА «ВНУТРІШНЄ ДОБРЕ»
У курсі 2 частини за 6 відеоуроків. Переглянути > >

«Центропупизм» - це, по-моєму, невиліковно в нашій культурі. "А я? А про мене? Що про мене скажуть? ". Людина зайнята своїми думками, переживаннями. Деякі в цих думках, переживаннях взагалі не помічають, що відбувається в навколишньому світі.

«Спокійна присутність» дійсно чимось схожа на стан відеокамери. Уявіть, що ви - та сама відеокамера, але яка пише не тільки звук і зображення, а ще й записує смакові, нюхливі, температурні відчуття. Вона це реєструє, але ніяк до цього не відноситься. Відеокамері хтось показав мову, сказав: «Фу, дурепо!». Яка буде емоція у відеокамери? Ніякої. Тому що вона просто реєструє те, що відбувається.

Візьміть відеокамеру і перевірте, чи так це.

Багато людей чомусь припускають, що «спокійну присутність» треба собі спеціально створювати, тобто вчитися цьому. Я б тут по-іншому сформулював: «спокійній присутності» не треба вчити - воно нам всім відомо, причому з дитинства.

У дитини «спокійна присутність» виходить відмінно, вона володіє нею досконало. Якщо бачили коли-небудь таке: ось маленька дитина на ручках у мами «їде». Він може роздивлятися людей, перехожих, дивитися навколо з цікавістю. Люди зазвичай говорять у такому випадку «ах, цей нахабний дитячий погляд». А він просто дивиться: «А що це тут таке?». А ще буває, втомиться прямо на когось і відіграє емоції як у людини на обличчі. Може прокоментувати що-небудь. Абсолютно спокійно, як чукотський народний хор: що бачу, то співаю. «Ой, мам, у дядька штани порвалися».... І всі без тіні сумніву.

Тому «спокійну присутність» треба лише згадати. Тим більше що у багатьох з нас це виходить і так легко, коли не треба ні з ким спілкуватися. Ми бачимо людину - відразу включається «театр»: треба щось робити. Коли людина спостерігає якесь явище природи або просто чимось поглинена, просто спостереженням, і ні з ким не ділиться ніякими реакціями, у неї зазвичай добре виходить «спокійна присутність».

Деякі для цього на риболовлю їдуть. Саме щоб побути в такому стані. Я, поплавок, вудка, просто звуки природи, спів птахів, шалене листя, вітру і нічого більше. Просто розлита навколо увага.

Дуже здорово, що це швидко тренується, швидко згадується. Ми зараз цим і займемося. У нас буде така задачка. Нам треба буде розподілитися на пари, знайти собі партнера. (Всі знаходять собі пару для вправи, розташовуються поруч один з одним). Я розповім, що зараз буде відбуватися. Отже, друзі. Спочатку вправа на «розігрівач», дуже проста. Хтось якраз згадає вправу «спокійну присутність», якщо раніше виконували.

Отже, деякий час, поки я не зупиню, приблизно це буде хвилини дві-три, ваше завдання - сидіти і розглядати людину навпроти. Ту людину, яка з вами поруч. Не обов'язково дивитися в очі. Не обов'язково тільки на обличчя. Просто розглядайте. Але ідеально, звичайно, розглянути детальніше. І дивитися спокійно. Не треба розмовляти, не треба показувати ніяких емоцій. Ви маєте право сидіти без емоцій і просто спостерігати. Відчуйте цей стан, коли ви не повинні реагувати. Обличчя спокійне, розслаблене. Ви просто дивитеся.

Ви вже знайшли собі пару для виконання вправи? Цілком підійде для цієї ролі будь-яка людина поруч, і Ви можете спробувати просто на неї подивитися. Але краще буде, якщо ця людина буде в курсі того, що Ви зараз виконуєте вправу, а не просто на неї «п'ялитеся» J

Допомагає, до речі, стан художника. Уявіть, що ви повинні будете потім відтворити все, що ви бачите. Тому не треба собі говорити: "Так, я зрозумів: ось обличчя, і я вже все побачив, що треба ". Це шаблон сприйняття, який дозволяє один раз побачити і потім думати, що ми вже все знаємо. Особа постійно живе. Очі завжди в русі. Вираз обличчя змінюється в мільйонах варіантів.

Якщо будете сумлінно і з цікавістю спостерігати - дуже швидко в цьому переконайтеся. Відчувайте своє тіло, дихання, слухайте звуки. Якщо раптом в голову приходять якісь думки, ви просто відкладайте їх як книгу в сторону, тобто «подумаю потім», і повертайтеся знову до спостереження.

Тут найголовніше завдання - сконцентруватися якомога більше на відчуттях зовні: бачу, чую, відчуваю. Тоді ресурсів для «зайвих» емоцій не залишиться, вся ваша увага буде зайнята спостереженням. Спробуйте в дрібницях все розглядати. І Ваші зусилля будуть винагороджені сторицею. Хоча, якщо чесно, це і зусиллями назвати не можна: так, відпочинок, розслабуха.

Отже. Можна сісти подібніше, розслабитися. Ви можете по ходу міняти пози. Завдання - просто поспостерігати... (всі виконують завдання, намагаються спостерігати) Спробуйте і ви, а я по ходу справи коментую, підказую, як це можна зробити ще.

Цікавим варіантом було б уявити, що було б, якби ви прилетіли з іншої галактики, іншої планети, і не знали б, що таке людина. І дивіться на це «диво природи» ніби вперше. Ви не знаєте, що означають рухи лицьових м'язів і мімічні малюнки. Ви не знаєте нічого цього.

Може, вам сподобається той самий образ камери, яка просто реєструє все, що відбувається... Можна навіть, як би дивлячись на себе збоку, відстежити поверхневою легкою увагою, наскільки у вас розслаблене обличчя, за вашими відчуттями. Розслабтеся, щоб не витрачати зайву енергію на затиснуті. Очі просто спокійно і розслаблено дивляться. Губи спокійно сумніваються. Лоб розслаблений. Щоки розслаблені.

Відчуваєте?

Цікаво буває перемикатися між різними видами відчуттів: звуки,

Почуйте, що звучить навколо... Прислухайтеся...

зображення,

Навколо багато цікавих деталей, кольорів, текстур, об'єктів.

відчуття.

Відчувайте, зобов'язайте, смакуйте. Ми надто рідко це робимо. Ви відчуваєте кінчики пальців правої ноги? Зосередьтеся, відчуєте, інакше Ви ризикуєте пропустити повз півжиття.

Просто спостерігайте. Так, все що навколо вас і всередині вас - це є, це відбувається. Відчуйте тілом, в яких місцях стикається тіло з одягом. Як відчуття від опори, на якій ви сидите. Відчуття в м'язах - які напружені, які розслаблені.

Всі виконують завдання, а Ви? Перш ніж перегорнути сторінку - проживіть у відчуттях хоча б п'ять хвилин. Подаруйте собі це.

Ну як, зробили те, що я порекомендував, або в поспіху все ж перегорнули сторінку? Не поспішайте, всі там будемо. Дякую. Оплески вам. (Оплески, і я прошу всіх повернутися обличчям до мене) Питання: що вийшло? Що було легко, а з чим виникли труднощі?

- (Питання із залу) В очі дивитися найважче. Хоча потім минає час, і ніби звикаєш і спокійно дивишся. Як у нікуди.

- У нас з приводу погляду в очі є багато культурних шаблонів. У тому числі «очі - дзеркало душі» і «погляд в очі - це занадто відверто» та інше. Тому важливо знати - це шаблон, міцно вкорінений у нашій свідомості. Якщо говорити про чисту «спокійну присутність», погляд в очі в цьому стані нічим не відрізняється від погляду на палець, на вухо, та на що завгодно інше. Очі - це такий же орган. Ну так, рухливий, виразний, але - просто орган. Частина тіла.

Ви вже до цього ставитеся так само?

Я думаю, що коли ви приходите до офтальмолога, ніяких соромів у вас не виникає. Я вже мовчу про гінеколога і уролога. Гаразд. У нас є всякі шаблони за типом «ось тут це нормально, а тут ненормально». Ось, наприклад, люди на пляжі: все в порядку, всім добре, засмагають, в тому числі і топлес, а тут раптом треба в магазин сходити. Всі одягаються - «а то ж там некультурно буде, якщо просто в купальнику прийду». І вони вже відчувають себе збентежено, тому що там, в магазині, інші культурні обставини.

- (Сергій) Це не тільки у людей. У тварин же теж, я маю на увазі, у приматів, дивитися в очі один одному це не просто так. Примати від наших соціальних обмежень, надбудов у тваринній свідомості вільні. Але у них дивитися в очі теж не прийнято. Це інстинкт. Це не навчання.

- Це не зовсім природний інстинкт. Тварини теж цьому навчаються. Коли маленькі тварини народжуються, вони спокійно на все дивляться, так само як і людське дитинча, в тому числі і в очі. Але поступово, коли вони отримують зворотну реакцію від одноплемінників, вони розуміють, що це означає. Зрозуміло, погляд в очі - це відкритість, це контакт: у будь-якої тварини, і у людини в тому числі. І цей контакт, якщо це дружня тварина або людина, вважається нормальним і прийнятним. Якщо в зустрічній суті передбачається ворожість - тоді виникає відчуття «дивитися в очі - заборонено і небезпечно». Тому що тоді виникає відчуття протистояння.

- (Юля) Мені, наприклад, було важко бути в стані спокійного спостереження. Все одно внутрішня напруга залишалася. І думки звернені на себе більше, ніж зовні.

- Тут є невелика хитрість, тонкість: якомога більше зосередитися на відчуттях. І чим більше сприйняття зайняте саме відчуттями, тим краще. І тоді легше зосередитися на тому, що зараз відбувається, без відволікання на внутрішній діалог... Припустимо, цікавий варіант. Сидячи на стільці, спробувати одночасно відчути, як я стикаюся зі стільцем, з усім, що мене оточує, які відчуття (теплові і тактильні), що я бачу (всі мільйони квітів, і побачити все якомога ширше, в тому числі і периферійний зір) і що я чую при цьому. Думок в такому випадку не залишається не тому, що я їх гоню, а тому що ресурс уваги все-таки обмежений. І його не вистачає на думки - занадто багато спостережень і відчуттів.

Те ж саме відбувається у охоронців, коли вони працюють. Можливо, спостерігали - у охоронців є специфічний погляд і навіть специфічний вираз обличчя і внутрішній стан. Ви йому можете хоч кофту задерти і груди показати - він не відреагує. Але не тому що не може відреагувати в принципі або не розуміє, що це таке. Він просто зайнятий спостереженням, причому по дуже широкому периметру. Йому ніколи відволікатися на все інше. Тому він найчастіше беземоційний - не залишається на це ресурсів уваги.

(Знову виконуємо завдання, вже в нових парах; і ви теж можете собі це дозволити, а я поки продовжую коментувати)

- До речі, хороший спосіб - описувати все, що відбувається так, як ніби ви ведете протокол спостережень. Принаймні, для початку, для тренування. Коли ми починаємо описувати словами все, що відбувається, по-перше, ми привертаємо свою увагу саме до деталей, а по-друге, те місце, яке б зайняли всякі зайві думки, займає ось цей діалог, то пак словесний опис: "Маша дивиться на мене, у Маші русяве, довге волосся, вона одягнена в бежеву кофточку, спідницю, туфлі на підборах; зараз Маша подивилася кудись у бік мого вуха, а ось перевела погляд на моє обличчя; я чую власне дихання, чую як каже Денис, я чую звук кроків у коридорі, чую, як хтось ворухнувся, пролунав шерех; я відчуваю тепло, відчуваю, як сорочка стосується мого тіла, відчуваю стілець, на якому сиджу ". Так, це допомагає. Потім у цьому немає необхідності. Тобто це відпадає за непотрібністю, але для початку добре.

Дякую. Подякуйте один одному. Чи є питання?

- (Максим) Ще коментар. Я помітив, що починає здаватися, що я відчуваю чисто емоційний стан іншої людини. Як сказати? Начебто, напевно, інша людина відчуває. Ось це, ось це.

- Так. Це ти зараз намагався (спеціально або випадково) зробити те, що називається вчуттям, коли ми спочатку спостерігаємо за людиною і її станом, а потім ще намагаємося відтворити цей стан в собі або зрозуміти, що це означає. Тобто, як би проникнути в людину, в її внутрішній світ через її стан.

Ви так пробували? Спробуйте, дуже захоплююче. І спокійна присутність Вам тут на допомогу, тому що для вчуття треба спочатку зробити свій внутрішній стан врівноваженим, спокійним.

У чистій «спокійній присутності» я просто бачу мир. Тобто ніяк це не інтерпретую. Інтерпретація нульова. Просто бачу: змінилися м'язи обличчя, форма доль, очі якось дивляться. Я спостерігаю зміну картинки. Ніби я телевізор дивлюся. А вчуття - це один з можливих подальших кроків, який можна зробити після спокійної присутності, якщо хочеться краще дізнатися, що у людини відбувається. Ще є питання у вас зараз?..

(Питань немає, тому знову зміна пари, приступаємо до більш складного)

Зараз буде інше завдання. Трошки ускладнений варіант (хоча - кому як). Я прошу вас у парі вибрати, хто у вас буде першим, а хто другим номером... Перший номер буде грати роль відеокамери, яка спостерігає, і тому завдання першого номера - просто дивитися на будь-які дії і відстежувати переміщення «об'єкта» (партнера, тобто). Другі номери гратимуть роль цікавих дітей. Торкатися і розмовляти не можна. Бажано ніяких звуків не відтворювати. Спеціально смішити теж не можна. Єдине, що можна - це просто розглядати, причому розглядати на різній відстані, з різних сторін. Припустимо, Світла - «відеокамера», я - «дитина»... Я роблю ось що...

(Показую, що можна робити в стані дитини: наближаюся до Світлани впритул, чому та ховає зі сміху)

Завдання перших номерів бути саме в стані відеокамери. Тобто вас не хвилює, що робить об'єкт. Ви камера, яка відстежує, спостерігає. Ви поглядом проводжаєте партнера, настільки, наскільки можете. Ви уважно спостерігаєте за тим, що робить ваш партнер. Ви можете навіть для початку внутрішньо це описувати, як ми говорили раніше.

Тут робота досить цікава для обох номерів. Для першого номера - це спокійно бачити весь цей рух навколо себе і просто спостерігати. Не бути оцінюваним, а оцінювати самому. Для других номерів теж цікаве завдання. Тому що не всі насмілюються наблизитися близько. Є люди, які в цьому завданні дивляться якось здалеку, намагаючись особливо не наближатися. Я кажу: «А ближче?». - «Ні-а». Тому що є так звані «особисті зони». З приводу особистої зони: я б вам запропонував зробити так, щоб у вас особистої зони не було взагалі. По життю, я маю на увазі. Чи треба пояснити, навіщо?

- (Іван) Так.

- Є відчуття, що так, дійсно, у людини є звична для неї відстань у спілкуванні, яку вона вважає для себе безпечною, комфортною. Тут є особливість: коли людина спілкується в «рамках пристойностей», тобто коли до неї ніхто «не вторгається», вона спокійно орієнтується в тому, що відбувається, адекватно мислить і приймає рішення, досить комфортно спілкується. А ось коли у нього виникає відчуття, що хтось вторгся в цю особисту зону, якщо хтось порушив кордони - людина починає діяти смикано.

- (Світла) Виникає хвилювання.

Так. А ті люди, які намагаються спровокувати людину на конфлікт, - насамперед, що вони роблять? Тому ваше завдання - зробити так, щоб ви звикли до того, що у вас особистої зони немає. Це не означає, що ви будете всіх до себе дуже близько допускати. Просто одна справа, коли я «політично» людину відсунув і не підпускаю до себе з якихось міркувань (тобто - «відійди від мене, не хочу з тобою спілкуватися»), і зовсім інша справа, якщо я це зробив тому, що мене «ковбасить», коли людина підходить близько. Розумієте різницю? Відійшов тому, що так треба, або відійшов тому, що інакше просто не можу.

(всі кивають головами - зрозуміли)

Як і що потрібно зробити, щоб звикнути до того, що особистої зони немає? Припустимо, зараз, виконуючи вправу, ви відчуваєте, коли спостерігаєте за першими номерами, що вам дискомфортно підходити ближче. Ось ближче якраз і йдіть. Торкатися не можна, але бути дуже близько - можна.

- (Маша) Є питання ще одне. А чому не можна смішити?

- Ну, не треба поки. Це просто складніше витримати тим, хто зараз у спокійній присутності. Нам, думаю, зараз і такого навантаження вистачить, будемо додавати труднощі поступово (посміхаюся).

(всі стараються, виконують завдання; хтось шукає зі сміху, хтось стійко тримається, у багатьох вже виходить вельми і вельми добре, я по можливості відразу підказую)

- Камера вся в спостереженні. Просто реєструє те, що відбувається. Краще без слів. Спостерігаємо. Камері все одно. Завдання - записувати, фіксувати, відстежувати. Поруч з вами - об'єкт. Об'єкт змінює форму, розташування, траєкторію... Дякую. Оплески. (Оплески. Зміна ролей. Всі сумлінно виконують завдання, стараються. Хтось все одно «колеться»)

- Друзі, поділіться, будь ласка, враженнями. Завдяки чому виходило тримати спокій, які «фішки» самі виявили? І що вибивало з цього стану?

- (Іван) Я собі уявляв цей раз образ камери, у мене добре спрацювало, вийшло. Уявив, що я як камера вже записав те, що відбувається. Потім у майбутньому просто переглядаю цей запис. Від мене не вимагалося ніякої реакції.

- Тобто це не зараз реальна, актуальна подія, а просто запис переглядаєш?

- Так. Цікаво, наскільки це є саме присутністю? Чи це якийсь такий мій трюк, який не підходить?

- Це хороший спосіб, який дозволяє тобі зловити цей стан. Можна використовувати і його теж. Тобто спочатку ми використовуємо особливі хитрощі, щоб побути в цьому стані, стані спокійної присутності, і щоб «запам'ятати його тілом». Потім вже не потрібно придумувати собі хитрощів для того, щоб у цей стан стрибнути. Тому що воно «пам'ятається». Так що можна, все в порядку.

Ще питання? Поки ні. Добре, а тепер вправа складніша. (всі розподіляються на нові пари і чекають подальших інструкцій)

- Вправа називається «Зустріч з хамом». Завдання перших номерів - просто сидіти і нічого не робити, спостерігати. До вас торкатися не можна, кричати на вухо не можна. І взагалі, кричати особливо не рекомендується, мета ж не в цьому. Завдання других номерів - попрацювати на перших: зобразити таку «потворну», хамувату людину. Асоціальний тип, негарна особистість, «редиска», який наїжджає, обзиває, намагається зачепити.

По залу прокатується шепотік: ще б пак, адже у багатьох на це заборона. А у Вас на це внутрішня заборона є? Тільки не кажіть відразу «зрозуміло, ні». Подумайте. Якщо захочете перевірити - скривіть хоча б «пику» якусь негарну і прокотитеся так у транспорті. Тільки не в компанії друзів, а поодинці.

Для чого це? Для перших номерів - щоб тренувати «спокійну присутність» в більш складній обстановці, тим більше що вам поки буде легше, ніж у буденному житті, тому що ви зараз знаєте: ніякої небезпеки немає абсолютно. Людина спеціально працює на вас. І в цьому безпечному середовищі можна якраз подивитися, чи є у вас психологічні «гачки», за які вас «чіпляють». Завдання других номерів - спробувати себе в ролі хама. Тим більше, ви знаєте, що ви працюєте на перших, ви їм допомагаєте, їм це потрібно. Можна і потрібно «наїжджати», це таке навчальне завдання. Дозвольте собі.

Перші номери, підніміть, будь ласка, руку ті, хто хоче навантаження побільше. Тобто просить колег розкріпачити себе і вже якщо натиснути так посильніше... Хто б хотів? Підніміть руку. (Руки піднімаються, репліки із залу, сміх)

- (Юля) А з мене не дуже, мені здається, буде хам.

- Ось зараз і подивимося. Друзі, ви зараз спробуйте і тоді все дізнаєтеся. Поки ви не спробували, питання у вас будуть чисто теоретичні. Ви зараз спробуйте зробити на практиці. І питання, можливо, виникнуть і у перших, і у других номерів. Перші номери не повинні ніяк реагувати - ні сміхом, ні іншим. Просто спостереження. Перші номери мовчать.

- (Макс) А що можна робити хамам?

- Хамаме? Кричати, лаяти. Так-так, лаятися можна. Чіпати і сильно кричати у вухо не можна.

(Всі виконують завдання) Ви б це бачили! А що, думаєте, легко ось так, з бухти-барахти, видати людині кілограм гидоти, і при цьому ще з серйозним виразом обличчя? Дякую. Пауза. (Сміх) Можете потиснути руку людині або обійняти її. Все гаразд. Ніхто нікому нічого не хотів поганого...

Друзі, у мене зараз виникло припущення: по-моєму, зараз особливо складно було «хамам».

- (Наташа) Так.

- Що складного, інтелігентні ви наші?

- (Максим) Незвично. Навичок немає.

- Навичок немає?

- (Юля) Створіть ситуацію.

- Створити ситуацію?

- (Юля) Так, щоб спровокувати людину. А то без приводу важко.

- Ні за що... Друзі, я думаю, пишатися тут особливо нічим. Більшість людей живе за принципом «мені посміхнулися - я посміхнувся, мене пнули - я пнув у відповідь». Це називається «життя автомата». Тобто стимул-реакція: людина реагує так, як зовнішнє середовище підкаже.

Люди, які «наїжджають» професійно, діють за принципом «ти винен вже тим, що хочеться мені їсти». І справа не в вас. «А че ты смотришь!», «А че ты не смотришь!», «А че ты встал!», «А че ты сел!», «А че ты здесь!», «А че ты там!». Що б ви не зробили, ця людина «прикопається» просто тому, що у неї є ця внутрішня енергетика. Йому - можна. Він сам собі дозволив. Ви можете, звичайно, придумати собі будь-які відмазки, пояснивши собі, чому ви зараз не змогли наїхати на людину. Але ці відмазки не працюють. Тому що зараз тут були абсолютно ідеальні умови. І людина підняла руку і сказала: «Я хочу навантаження побільше». Тобто людина сказала: «Будь ласка», наїдь «на мене». А ви - пшик! (Сміх)

Для того, щоб впевненість була внутрішньо хорошою, вам потрібно дати собі дуже багато внутрішніх дозволів. Подивіться, я зараз намалюю невелику картинку. (Малюю широке коло на дошці) Давайте уявимо, що це коло - це все можливі прояв людини: все, що він може робити, говорити. Це те, якою в принципі може бути будь-яка людина, якщо вона собі буде вирішувати все. Зазвичай внутрішньо людина дозволяє собі не все. (відзначаю на колі деякі довільні зони, супроводжуючи їх словами) Наприклад, «старшим не грубити», «просто так людину не ображати», «людям боляче робити не можна». Та інше, інше. Таких внутрішніх заборон зазвичай багато.

Найголовніше, як це психологічно відбивається на нас? всередині утворюються зони заборони. (заштриховую простори всередині областей, які я до цього намалював всередині кола)

Пошук Зони комфорту

FIRSTTD

 З ауд Заборонена зона

І людина, незважаючи на те, що вона нібито робить ці зони заборони з найкращих цілей, спонукань, вона не може собою керувати в цих зонах. Поки людина перебуває в зоні комфорту, тобто робить те, що «можна»: те, що йому дозволили вихователі; або, якщо пояснити на малюнку - знаходиться в «білій зоні», поки він не стосується в житті заборонених для нього зон, у нього все добре - мізки міркують, він приймає рішення, мислить адекватно. Але якщо тільки людина підходить до кордону забороненої зони - чи то сама підходить, чи то її провокують (треба, наприклад, себе захистити, чи хама на місце поставити, і на нашому малюнку це означало б підійти впритул до тієї зони, яка заштрихована, яка заборонена) - у людини починається «трясучка». Причому в буквальному сенсі цього слова. Він ніби підходить до електричного бар'єру, і не може за нього переступити. Бар'єр не вбиває, але «б'ється струмом» сильно.

Завдання людини, якщо вона хоче розширити зону внутрішньо допустимого - увійти в цю зону дискомфорту: туди, де «трясе». Якщо там побути, то через деякий час він розуміє, що там не страшно. Ось, наприклад, страшна, темна кімната. Що там є? Невідомо. Людина входить. Боїться. Входить у страшну кімнату, пересилюючи хвилювання. Варто. Очі звикають, розрізняють предмети. Розуміє: нічого страшного не відбувається. Він каже: "А! Все нормально ". І тоді зона дискомфорту зменшується, а зона комфорту - відповідно, збільшується.

Але як же важко часом в цю темну кімнату увійти: так і ввижаються всякі жахи. Кімнату можна не замикати і охорону не ставити: людина і сама туди не полізе, якщо гарненько налякати.

Ми на тренінгу будемо займатися, в тому числі і тим, що будемо знаходити ваші зони опору, дискомфорту і їх долати. Тому що чим ширша у вас внутрішня зона дозволів, тим більшу кількість ситуацій ви контролюєте. І тим більше у вас вибору серед варіантів дій у кожній конкретній ситуації. Саме вашого вибору, а не того, що вам нав'язують випадкові зустрічні або професійні маніпулятори, спираючись на ваші страхи. І тому, в ідеалі у Вас зона внутрішнього комфорту і «дозволів» повинна бути ось така... (повертаємося до вправи). У даній ситуації ви можете вирішити собі бути хамом. Це потрібно ще й для того, щоб ви знали, як це робиться. Щоб ви знали, що відчуває людина в цьому стані. А то, як правило, інтелігентна людина стоїть, нікого не чіпає, до неї підходить хам, каже: «Ти, мурло!». А наш інтелігент: "Ох! Ах! ". (показую, всім смішно) Ротом повітря вистачає і думає: "Ось Копперфільд, у дає! А мені що робити? А що я можу? ". Починає відразу думати: "А що я не те й не так зробив? А що тут взагалі відбувається? ". Та нічого «не так». Підійшли, щоб «взути».

Якщо ви знаєте, як це робиться, то на будь-якого хама можете дивитися спокійніше: (показую внутрішній стан при цьому, кажу задумливо) "Молодець... Ось знаю, як важко. Знаю, яка енергетика потрібна. Відчувається, що старається! Розумію, як це робиться ". Просто ви ці «фокуси» тоді будете знати зсередини, як це створюється і що за цим може стояти. Ви будете розуміти, що для агресії часто не потрібен зовнішній стимул, агресія йде зсередини агресора. І якщо агресія на вас - це не обов'язково означає, що ви зробили щось не те. Можливо, від вас просто щось хочуть. Ось і займайтеся тоді цим «щось» і ситуацією, а не саморефлексією.

Зараз поміняйтеся ролями. Будь ласка, ще одна «проба пера». (Виконують завдання) Багатьом важко як і раніше: занадто звичні і сильні стереотипи, але ми над цим ще будемо працювати, так що все добре.

- Дякую! Пауза. Оплески вам! (Оплески) Обійміть і подякуйте людині. (Всі обіймаються, сміх) Все в порядку.

Друзі... Трошки вашої уваги, будь ласка. Зараз це була «пробна куля». Для того, щоб керувати своєю агресією, привід не потрібен. Це завжди зсередини. Джерело - це ми самі. Якщо є привід - це, звичайно, «будь-який дурень може». Але шукати привід - це означає шукати для себе «кнопку», яка буде «включати». Це означає, що ви будете керованими. Вам це не треба. Ми над агресією будемо детально працювати на другому занятті. Але зараз просто ви змогли звернути увагу на те, що ви собі забороняєте. Адже багато невпевнених людей, вірніше, ті, які бувають у стані невпевненості, вони собі забороняють, в тому числі, бути негарними. «Ой, якось люди подумають про мене погано, якось косо подивляться»... Ось краще, щоб у вас цього не було.

Найдивовижніше, що людина, яка собі дозволяє внутрішню агресію і дозволяє собі бути негарною, вона, як правило, людям подобається більше. А людина, яка хоче бути для всіх хорошою, у неї стільки внутрішніх роздратувань і конфліктів з самим собою починає копитися, що ненавидіти його починають всі.

З приводу, як зробити, щоб «спокійну присутність» відпрацювати вдома, я розповім після перерви. Зараз чаю поп'ємо, підкріпимося і продовжимо. Оплески вам. (Оплески) І Ви теж можете скористатися нагодою і попити чайку, прогулятися, подумати над тим, де і як ви будете застосовувати ті інструменти, які ми тільки що розбирали. А, можливо, щось захочеться і повідпрацьовувати на практиці, наприклад, разом з друзями

Під час чаю зазвичай у нас тривають розмови про те, про це: про все, що по темі занять і близько. Багато хто, хто хотів поставити питання і не встиг, користується можливістю. Іноді підмиває запитати про щось дуже особисте, що із задоволенням і відбувається. Поговоривши всласти і попивши чайку, ми через 15 хвилин збираємося знову в залі, заняття триває. Отже, розсаджуємося зручніше... І я продовжую:

- Вдома, коли будете тренувати спокійну присутність, врахуйте, що на самому початку ви будете пробувати його в «чистому вигляді». Тобто. - коли у вас і всередині, і зовні повний спокій і безтурботність. Тому, раджу не пробувати це на домашніх та інших близьких людях. Воно, знаєте, напружує, коли раптом ви сидите поруч з людьми як істукан. До вас звертаються - а ви в спокійній присутності. (зображую, як саме це виглядає - сміх у залі) Тому - спочатку тренуйтеся «на кішках», тобто в тих ситуаціях, коли ваше спокійне і незворушне