У половині геномів жителів Туреччини знайшли сліди інбридингу

Генетики проаналізували 2589 повних екзом і 773 геноми жителів Туреччини і виявили, що половина зразків містила свідчення інбридингу. Крім того, турецька популяція виявилася генетично спорідненою сучасним європейцям, проте близько 21 відсотка виявлених у геномах варіацій раніше не були ідентифіковані. Стаття опублікована в журналі.

По території сучасної Туреччини з давніх часів проходили міграційні потоки між Африкою, Азією і Європою. Походження сучасних турків являє собою складний історичний процес. Однією з особливостей етногенезу цього народу став синтез двох відмінних один від одного етнічних компонентів: тюркських кочівників-скотарів, які переселилися в епоху Середньовіччя, (огузи і туркмени) і окремих груп місцевого землеробського населення. Під час експансії на Балкани і в Європу турки зазнали певного впливу також і з боку південнослов'янських народів, албанців і румунів.

Шлюби, укладені між родичами, вважаються традиційними приблизно у 20 відсотків населення планети. У країнах Заходу цей показник вкрай низький і становить, наприклад, в Австралії - 0,23 відсотка, у США - близько 0,1-0,2 відсотка, у Великобританії - 0,2-0,4 відсотка. Водночас у країнах Північної Африки, Західної Азії та Близького Сходу родинні шлюби становлять від 20 до 50 відсотків. За даними турецьких вчених, у 1990-ті роки частота таких союзів в цілому по країні трохи перевищувала 21 відсоток, але при цьому в окремих регіонах - понад 30 відсотків.

Едже Карс (Ece Kars) з Бількентського університету спільно з вченими з Туреччини, США, Південної Кореї, Франції та Великобританії досліджував генетичну структуру турецького населення, для чого вони проаналізували 2589 повних екзом і 773 геномів. Ці зразки були отримані від 3864 осіб, які брали участь у дослідженнях бічного аміотрофічного склерозу, атаксії, порушень фаз сну, есенціального тремору, ожиріння, хвороби Паркінсона, синдрому полікістозних яєчників, а також різних неврологічних та імунологічних розладів. Географія походження бабусь і дідусів по обох лініях була згрупована в шість регіонів.

Дослідження генетики виявило, що рівень кровородних шлюбів у Туреччині дуже високий і становить від 22 до 36 відсотків, більшість з яких укладаються між двоюрідними братами і сестрами (66,3 відсотка). Аналіз гаплогруп Y-хромосоми і мітохондріальної ДНК підтвердив генетичні зв'язки між турецькою та європейськими популяціями людей. Крім того, вчені знайшли специфічні ділянки геному, характерні для населення Центральної Азії, які становлять від 8,5 до 15,6 відсотка.

Генетики відзначили, що геноми турецького населення включають значну частину варіацій, які раніше не були відзначені в загальнодоступних базах даних. На їхню думку, близько 21 відсотка ідентифікованих у цьому дослідженні варіацій виявилися специфічними. Крім того, 38 відсотків шкідливих мутацій також раніше не спостерігалися. Близько 50 відсотків досліджених геномів містили свідчення інбридингу.

Генетична спорідненість турецької популяції з сучасними європейцями, на думку дослідників, стала наслідком мобільності анатолійських і сусідніх груп Південного Кавказу і Північного Леванту в епоху неоліту. Геноми сучасних турків містять домішки, що відбуваються з Близького Сходу, з Середньої Азії та Сибіру.

Раніше на розповідали про інші популяційні генетичні дослідження. Так, вчені розкрили походження сучасних жителів Близького Сходу через аналіз 137 геномів. Крім того, виявилося, що філіппінські негритоси обійшли інші народи за часткою денисівських генів.