Головних літературних сюжетів виявилося всього шість

Команда вчених зі США та Австралії проаналізувала зміну емоційного забарвлення в текстах популярних літературних творів і знайшла в них кілька загальних типів сюжетів. Серед них шість виявилися найбільш популярними: «з бруду в князі», «трагедія», «падіння і зліт», «Ікар», «Попелюшка» і «Едіп». Дослідження у вигляді препринту викладено на сайті arXiv.org.Для аналізу емоційного забарвлення вчені використовували алгоритм «Гедонометр» (Hedonometer), заснований на словнику, в якому кожному слову відповідає чисельне значення, що відображає його емоцію. Більш «радісному» слову відповідає більше позитивне число і навпаки. Автори вивчали 1737 художніх творів не довше 200000 слів, скачаних з відкритої бібліотеки проекту Гутенберг. Через кожен текст пропускали рамку зчитування, яка обчислювала середнє емоційне забарвлення у уривку довжиною 10000 слів.

Для всіх текстів вчені отримували характерну криву, яка показує, як змінюється емоційний окрас протягом тексту. Використовуючи сингулярне розкладання по набору простих кривих (синусів з різним періодом), автори змогли описати більшу частину даних шістьма основними сюжетами. Їхні назви вчені взяли з попередніх робіт у цій галузі, або просто відповідно до найбільш яскравого прикладу твору. Всі шість сюжетів розбивалися на три пари, в яких з однієї і тієї ж кривої, взятої з різним знаком, виходили два різних типи. Найпростіші сюжети - «з бруду в князі» і «трагедія» - описувалися кривою без максимумів і мінімумів. Більш складні типи - «падіння і зліт» і «Ікар» - мали по одному екстремуму, решта два типи - «Попелюшка» і «Едіп» - мали по два екстремуми.

Автори зазначають, що описані в роботі закономірності характеризують тільки глобальний масштаб твору, хоча насправді емоційне напруження змінюється набагато частіше від сцени до сцени, просто ці коливання значно менші на тлі основних максимумів і мінімумів. Наприклад, у романі «Гаррі Поттер і дари смерті» Джоан Роулінг спостерігається щонайменше 16 виражених екстремумів. За словами авторів, отримані результати добре узгоджуються з більш ранніми емпіричними висновками про типи літературних сюжетів (наприклад, описаних у лекції письменника Курта Воннегута). Вчені також припускають, що їх підхід може використовуватися не тільки для аналізу, а й для автоматичного написання художніх текстів, використовуючи одну з основних емоційних кривих як відправну точку.