Новини
Знайдено докази ефекту «знищення вихорів» в океані
Технології
Вчені вперше задокументували випадок того, як вітер, який спрямовує великі течії, чинить протилежний вплив на вихори розміром менше 260 кілометрів - в результаті ці структури руйнуються. Досі такий процес існував лише в теорії.
Вітер над океаном в теорії може гасити вихорові течії в океані. Тепер вчені спостерігали цей ефект на практиці і навіть змогли описати його кількісно: виявилося, що через нього кожні 20 хвилин втрачається енергія, еквівалентна ядерному вибуху
Океанічні течії, рухомі кінетичною енергією вітру, є однією з головних сил, що визначають наш клімат.Переносячи тепло від екватора до полярних областей, вони допомагають зробити нашу планету придатною для життя. Проблема в тому, що ми не до кінця розуміємо всі процеси, які при цьому відбуваються.
Існуючі кліматичні моделі, що використовуються вченими для дослідження цих складних систем, не можуть точно пояснити вплив вітру на найбільш енергетично потужні компоненти океану - закручені мезомасштабні вихори. Ці кругові потоки води розміром від 50 до 500 кілометрів мають вирішальне значення для визначення траєкторії великих океанічних течій, таких як Гольфстрим.
Нова модель, розроблена дослідниками, не тільки описує процес знищення таких вихорів сильними вітрами, але також вперше показує кількісний вплив цього процесу на природу, який полягає в постійній втраті 50 гігават кінетичної енергії. Ці втрати еквівалентні вибуху ядерної бомби в Хіросімі кожні 20 хвилин протягом усього року.
У своєму дослідженні автори використовували новий підхід до аналізу супутникових знімків. Методика дозволила вченим розділити складні масштабні структури океанічних течій і вихорів, переплетених один з одним. Цей метод забезпечує більш детальний просторовий аналіз, ніж ті, що використовуються більшістю океанографів. Результати дослідження показали, що ефект знищення океанічних вихорів потоками повітря дійсно має місце бути. Тепер вчені хочуть зрозуміти наслідки цього явища для клімату і тваринного світу.
Стаття опублікована в журналі Science Advances.