У десятому хеші

Уявімо, що в глибинці на просторах нашої неосяжної країни є село, в якому живуть мужики Архип, Борис, Влад і Гаврила. І так сталося, що єдиний банк в їх райцентрі закрився, а гроші, що папірці, що монетки, якось з часом загубилися, поспішали, та й зовсім закінчилися. Змінюватися по бартеру чоловікам незручно, а жити якось треба, ось і порішили: приходить Архип до Гаврили, купує курку, та в свій блокнот пише: «Третього дня віддав Гаврилі одну грошику». І Гаврила до себе про те ж саме пише. А якщо зустріне на вулиці Бориса або Влада, то їм теж розповість і вони до себе в блокноти все занесуть. А по вихідних мужики блокноти порівняють, і все, що в більшості зійшлося, запишуть у Гроссбух. І спочатку все було чудово: Гаврила спьяну блокнот втратив, так мужики допомогли - новий завели, Влад переплутав щось - помарку знайшли і в Гроссбух вона не потрапила.

Але якось Архип насторожився: а що якщо хто Гроссбух сопрет, та в ньому все поначеркає і сторінки підмінить - як кінці з кінцями звести? Почесали ріпу, та зметикували: треба на кожну сторінку знизу хитру штуку писати - взяти за першою літерою від кожного слова, та в абракадабру з'єднати. Наприклад: «У суботній день Архип видав дві грошики Борису на горілку», - значить «всдАвддБнв» треба писати. А на наступній сторінці взяти від цієї безглуздості одну букву і додати до нової абракада--- і так далі, щоб точно переконатися, що ніхто сторінки не змінив і порядок не зіпсував. Пораділи мужики, звірили блокноти, та й по домівках розійшлися. Так була хороша система, що й інші чоловіки прознали і попросилися до чотирьох друзів у компанію. І був серед новеньких Дем'ян-хитрюга, який швидко змекнув, як інших обдурити. Прийшов якось у неділю Дем'ян, а з собою відразу п'ять блокнотів приніс, мовляв, друзі свої теж передали. А в блокнотах і написано, що Архип і компанія, всі повинні Дем'яну по 100 грошей. Ті аж опішили, морду Дем'яну кулаками побили, але прималилися міцно. Раз Дем'ян такий мастак в блокнот строчити, того і дивись ще хто розумний знайдеться, бути біді. Щоб зайвих боргів не наплодилося, став кожен свої витрати у всіх блокнотах підписувати власною рукою. І підписи всі придумали собі хитрі, з вензелями, щоб, значить, не підробити. А Дем'ян все ніяк не вгамується, тепер ось що вдумав: прийде до Гаврили, купить курку, грошику перепише. А потім негайно біжить до Архіпа, ту ж саму грошику йому за коровай віддає, а про Гаврилу - ні слова. А потім носиться по селі, всім розповідає, що у Архипа був, коровай купив, а курку кум із сусіднього села привіз. У вихідні Гаврила приходить, в гросбух заглядає, за голову хапається: "Як? А грошика, що Дем'ян мені за курку давав? "- а інші дивуються, та не було ж ніякої грошики, ти що! Він же її Архипу за коровай віддав, ось, подивися - і свої блокноти показують. Змекнув, звичайно, народ, що знову Дем'ян за старе взявся, морду йому знову кулаками побили, але й самі кумекати сіли. І вдумав Влад таку штуку: щоб народ серйозніше всю цю справу сприймав, треба до блокнота ще якийсь доказ прикладати, що працював, мовляв, старанно, чужі записи перевіряв і за циферки готовий відповідати, як до Гроссбуха справа дійде. Вирішили навіть: не тільки перевіряти станемо, але ще й судоку вирішувати будемо. А хто першим вирішить, тому і в Гроссбух писати. Ну і щоб народ взагалі не плюнув на цю справу, стали першому розумнику зайву грошику за праці давати. Дем'ян було порадів, але виявилося, що не так-то просто судоку першим вирішити. Бувало, що і вирішить, і грошику отримає, і намухлює всласти, а наступний розумник подивиться в Гроссбух уважніше, скаже: «Еее, знову Дем'ян проказує, звідки ж йому стільки грошей взяти!» - та й не стане слідом за його сторінкою нічого писати. І піде тоді в бік ланцюжок абракадабр, та вже без дем'янових праць. Пробував було Дем'ян тренуватися, щоб точно завжди судоку першим відгадувати, так і інші мужики не дурні - грошику всім хочеться, так що теж за розум взялися. Головоломки доводилося все складніше робити, та й нагороду за рішення давали все менше і менше, а коли-небудь і зовсім перестануть - щоб народ не тільки судоку вирішував, але і на роботу ходив. Так і ще плюс в цьому: грошиків нових нескінченно плодити не хочеться, нехай їх вже буде, скажімо, тища на все село, так легше, їй-Богу, без цієї вашої інфляції. А Дем'ян подивився-подивився, та й плюнув. Судоку все одно вирішував, а хуліганити перестав. Грошей не менше, а рожа ціліша. На тому й казці кінець.