Непізнане
У 70-ті роки я разом з батьками жив на маленькому напівстанку, який називався просто «318 кілометр». У нас зупинялися пасажирські поїзди всього на одну хвилину, і, як правило, ніхто не виходив на цій забутій богом станції. Навіть чергові по переїзду знали, що ніяких пасажирів ні туди, ні назад зазвичай не було. Мій батько працював на цьому напівстанку зчепщиком, а мама якраз і була черговою по переїзду.