Ненавмисні слова накликали пожежу

Сталася ця історія в моєму рідному селі на Полтавщині років 20 тому. Справа була на початку літа, на велике християнське свято Трійцю.

[advert]

У першій половині недільного дня, коли ми готувалися до продовження свята, спека шашлик, з боку дільниці сусідів почувся мірний наполегливий стукіт.

Як з'ясувалося, вони затіяли міняти дах сараю. Самі вони пішли в гості, а робітники, яких вони найняли, знімали шифер, міняли трухляві підгнилі балки і стропила на нові, після чого повертали шиферні листи на колишнє місце.

Справа, безумовно, правильна і корисна, тільки ось час для неї вибрали невідповідний. Мій батько лише знизав плечима:

- У них там горить, чи що? В інший день не можна було?

Дивно було те, що господар двору, який затіяв перебудову, вважався не тільки людиною побожною, але і знавцем регламенту православних свят. Для нього було звичайною справою ходити з візитами до сусідів і затівати розмови на кшталт: «Як ви можете білизну вивішувати, адже сьогодні Великдень?» або «Не можна висаджувати картоплю на Вербному тижні».

Святковий день йшов своєю чергою. Робітники закінчили роботу і вирушили відпочивати на річку. А буквально через кілька хвилин над відремонтованим дахом здався дим. Чи то недопалок хтось із робітників невдало викинув, чи то щось інше трапилося, тільки скоро сарай вже палахкотів.

Поки ми добігли, поки організували доставку води, гасити було вже практично нічого. Правда, будинок та інші будови спільними зусиллями вдалося відстояти.

Коли господарі повернулися додому (мобільні телефони в ту пору були ще дивиною), їх зустріли залишки стін, перепачкані сажею сусіди і полчища бігаючих по двору переляканих щурів. Ніколи їх скільки не бачив!

Через стільки років багатьох учасників гасіння пожежі вже немає в живих, сарай відбудували новий, та й взагалі двір належить іншим людям. Але проходячи повз ділянку, старожили ні-ні та й згадають слова мого батька: «У них там горить, чи що?»