Таємниця стародавньої карти Марса з Александрійської бібліотеки

Александрію, як видно з назви, заснував у 332 - 331 рр. до н. е. Александр Македонський. Після нього, за династії Птолемеїв, вона стала столицею Єгипту і найбільшим портом на Середземному морі. Олександрійська бібліотека була заснована на початку III ст. до н. е.

[advert]

За різними джерелами, в ній зберігалося від 100 тисяч до мільйона рукописів. Незважаючи на пожежі і варварство фанатиків, бібліотека проіснувала понад тисячу років! Але в VII ст. н. е. сюди прийшли араби, які завершили її знищення.

Довгий час історики вважали, що безцінна скарбниця давніх знань безповоротно загинула, але поступово в різних країнах Європи та Азії стали з'являтися історичні документи, які явно колись належали бібліотеці. Її охоронці, люди на ті часи вельми освічені, не могли не бачити загрозу скарбниці з боку релігійних фанатиків і вживали заходів для порятунку рукописів.

Потай від правителів каста зберігачів за допомогою численних переписувачів виготовляла копії найважливіших історичних документів, а оригінали невеликими партіями відправляла в інші країни. За деякими даними, частина рукописів осіла навіть у монастирських бібліотеках Тибету.

Одним з центрів зберігання стародавніх рукописів став Ечміадзін - місце резиденції глави вірменської церкви. Поступово у Вірменії сформувався центр зберігання стародавніх сувоїв - Матенадаран. 17 грудня 1920 р., після встановлення радянської влади у Вірменії, Матенадаран був оголошений національним надбанням. У 1939 р. влада перевела сховище в Єреван, а в 1960 р. помістили в спеціально побудовану будівлю.

У 1939 р. серед осіб, призначених відповідальними за перевезення в Єреван рукописів з резиденції католикоса, був молодий історик з Москви Віктор Арутюнян, який насправді був співробітником НКВС. Про подальші події оповідає щоденник Віктора, який він вів у той час.

Зокрема, в ньому сказано, що при побіжному перегляді сувоїв в одному з них Арутюнян з подивом виявив карту... поверхні Марса! Більш того, навколо Марса була намальована окружність з зображеним на ній кружечком, безсумнівно позначав супутник планети!

Ошелешений відкриттям, Віктор поступив по-хлопчачому: обережно витягнув карту і сховав її за пазуху, - сподіваючись показати своєму шкільному вчителю, а потім повернути на місце. На жаль, єдиний листок з картою дав дуже мало інформації. Текст був латинською мовою і, судячи з усього, був пізнім перекладом давньоєгипетського тексту. Було відсутнє в ньому найголовніше - хто і коли виготовив карту?

І хоча оптичні лінзи були відомі ще в Стародавньому Єгипті, навіть Галілей не зміг побачити супутники Марса в свій телескоп. Цього не змогли зробити в XIX ст. і в найбільшій в Європі Пулковській обсерваторії. Знадобився новітній 26-дюймовий телескоп Морської обсерваторії США, щоб виявити їх в 1877 р. Але на карті, знайденій Віктором, був зображений лише один супутник!

На жаль, ця неймовірна історія залишилася без продовження. Віктор переслав карту в Вірменську академію наук із зазначенням, звідки вона була взята. Потім війна, він пішов на фронт, де і зник безвісти. Після війни ніяких відомостей про дивовижну карту і про рукопис, з якої вона була взята, не публікувалося. Швидше за все, вона так і лежить в архіві Матенадарана.

Непрямим свідченням існування унікального документа є інформація кандидата історичних наук А. Горбовського про те, що в Толковому словнику відомого грузинського вченого і письменника Саби Орбеліані (1658 - 1725) міститься згадка про супутник Марса і навіть вказаний радіус його орбіти - 24 019 км (сучасне значення 25 459 км).

Не виключено, що Орбеліані відвідував Ечміадзін і почерпнув ці відомості з стародавнього рукопису, який зберігався там. У всякому разі пошукати її варто, хоча це досить складне завдання: у фондах Матенадарана до моменту його переїзду в нову будівлю налічувалося близько тисячі стародавніх рукописів, 1850 фрагментів, 2 тисячі сторінок з різних книг і близько 200 тисяч документів з історії країн Сходу. Але думається, таємниця карти Марса варта найкопітких і трудомістких зусиль.