Візит кістлявої незнайомки

19 липня 1994 року 70-річна Ніна Іванівна Бурдикіна з Калуги поховала найдорожчу їй людину на Землі - власного чоловіка. Залишилася жити в своїй однокімнатній квартирі в сумній самоті. Через два тижні після похорону - рано вранці 4 серпня - в її самотнє життя вторглося Невідомо. Ось розповідь Н.І. Бурдикіної:- Як завжди, я прокинулася о шостій годині ранку. Сіла на ліжку, спустила з неї голі ноги на підлогу і потягнулася рукою до стільця, що стояв поруч з ліжком. Взяла в руки панчохи, що лежали на стільці. Тільки зібралася натягнути панчоху на ногу, як почула негромкий звук, що нагадує шелест зминаної в долоні газети. Одночасно пролунав якийсь глухий, дуже слабкий передзвін. І шелест, і передзвін, ледь чутний, донеслися зліва - з кута кімнати, де стояв телевізор. Потім передзвін обірвався, а «шелест зминуваної газети» різко посилився. Негайно ж я почула новий звук - шаркаючі кроки. Невідомо хто неквапливо йшов по кімнаті, прямуючи до мене з того місця, де стояв телевізор.

Почувши всі ці звуки, я здивувалася, - продовжує свою розповідь Ніна Іванівна. - Бо перебувала в квартирі одна. Хто проник у мій дім, поки я спала? Повернула я голову вліво і недоумінно глянула в тому напрямку, звідки пролунали шелест і передзвін, потім кроки. Страху не було. Пам'ятається, я просто здивувалася. Бачу, повільно, дуже повільно наближається до мене жінка. Точніше кажучи, хтось, віддалено схожий на жінку. Фігура завмерла, наблизившись, навпроти мене, яка сиділа на ліжку. Зовні вона виглядала як щось на зразок маячні на людину. Опис «бредової пародії»:- Зріст кошмарної незнайомки не перевищував півтора метра. Одягнена вона була бідненько: спідниця до кофточка. Спідниця - старенька, застиранна, попільного кольору, зібрана складками на талії. Вона трималася на стегнах якось нерівно, злегка перекособочившись. Мені здалося, що спідниця була виготовлена з щільного паперу, поверху оклеєною дешевою бяззю. Вона негарно, неакуратно сокирщилася в усі боки, не прилягаючи до тіла. Кофточка на незнайомці, довжиною до талії, теж була зроблена як би з паперу. На відміну від однотонної спідниці, на кофточці виднілися вертикальні тонкі лінії чорного кольору на відстані близько двох сантиметрів один від одного. Рукава у цієї смугастої кофточки були довгими, вільними, які повністю приховували руки... А тепер про голову, найвищою мірою дивною. За силуетом і розмірами вона походила на людську. Череп був покритий щетиною коротеньких світлих русих волосин. Ну а обличчя... Мене все так і пересмикнуло, коли я побачила його. Вух немає. Більше того, нічого на тій особі немає - ні очей, ні носа, ні рота, ні брів! Взагалі нічого, крім шкіри з легкою засмагою, яка обтягувала череп туго, як барабан. Буравлячи «обличчя без обличчя» приголомшеним поглядом, Ніна Іванівна запитала: - Хто ти? Звідки ти? Відповіді не дочекалася. Замість відповіді загадкова істота в дамській кофті і в дамській же спідниці стрепенулася і засувалася всім тілом. Засукало ногами, заворушило ліктями. Широкі просторі рукави відлетіли при цьому в сторони, оголюючи руки. До власного жаху, Бурдикіна не побачила на тих руках ні долонь, ні пальців. Руки походили на дві палички, округло обтягнуті злегка засмаглою шкірою там, де повинні були знаходитися коми. Істота підстрибнула і зависла в повітрі. Лише в цей момент Ніна Іванівна звернула увагу на його ноги, прикриті спідницею до колін. З-під спідниці стирчали два товстих відростки, начисто позбавлені ступнів. Вони були покриті такою ж засмаглою шкірою, як і «обличчя без обличчя», і руки без пальців і долонь. У всі очі п'ялячись на ці неймовірні ноги, Бурдикіна голосно скрикнула. Вона побачила, як з ногами почали відбуватися немислимі метаморфози. Ноги почали стрімко витончуватися. Вони витягувалися в довжину і в той же час всихали. А «жінка без обличчя» повільно піднімалася строго по вертикалі вгору, оспариваючи до стелі, точно повітряну кулю... І ось вже її ноги перетворилися на щось, схоже на дві товсті мотузки. Потім «мотузки» раптом стрімко скрутилися, утворивши щось на зразок коси з широкими петлями. Поки все це відбувалося, від «жінки» знову став долинати звук, що змахує на шуршання газети. Фігура з ногами- «мотузками», закрученими спіраллю, рвонулася вгору і в мить ока зникла з очей, розчинившись у стелі. Бурдикіна каже:- Трохи віддихавшись і прийшовши до тями після того, що сталося, я залізла на стілець і уважно оглянула стелю. Не виявила в ньому жодної тріщинки, не кажучи вже про якогось люка, що веде крізь нього кудись нагору. Донині не можу зрозуміти, куди і яким чином зникла ця моторошна дамочка без обличчя, без долонь на руках і з ногами без ступнів, що перетворилися на два «дроти», що закрутилися гвинтом. Як зуміла вона вилетіти з кімнати крізь свідомо непроникну стелю, що складається із залізобетонних плит?.. Хочу тут особливо підкреслити, що це був не сон. Я сиділа на ліжку, тримаючи в руці панчоху, і з відвислою щелепою дивилася на те, що творилося переді мною...Не знаю чому, але в моїй свідомості явище страшної істоти якось інтуїтивно пов'язалося зі смертю мого чоловіка, що трапилася двома тижнями раніше.