Дивні зустрічі з лосем: «» Збій в Матриці «» або вісточка з того світу?

Ця історія сталася в 1999 році. Дослідник аномальних явищ Олексій Прийма отримав цікавого листа від пенсіонерки Анни Сергіївни Лошкарьової з маленького підмосковного села. У листі пенсіонерка описувала свої незвичайні зустрічі з лосем і Прийма приїхав в гості до старенької, щоб дізнатися подробиці її історії.

[advert]

- Почалася ця чортівня чотири місяці тому. Якраз під Старий Новий рік. Увечері дванадцятого січня, - почала розповідь старенька, - Пішла я на заході сонця з порожніми відрами в руках до джерела за водою. Тут недалеко через поле йти до закраїни лісу. Спускаюся в яр, підходжу до джерела, а там, гляжу, лось топчеться. Серйозна звірята, велика. Не малолітка. З'явився, голубчик, з лісу на водопій. Морозець тоді міцний стояв. Всі струмки в околицях позамерзали, а широких річок в наших місцях немає, ось він і прийшов до джерела водиці попити.

Ввічливий виявився. Стояв на місці і чекав, доки я воду з джерела в свої відра набирала. Близько від мене стояв. Дуже близько. І все, пам'ятаю, ніздрями ворушив. Повітря в себе тягнуло. Внюхував, чим від мене пахло. Лише коли я з повними відрами пішла геть від джерела по тропці, протоптаній в снігу, він до джерела зробив крок.

Я, пам'ятаю, піднялася по схилу яру нагору і озирнулася. Бачу, нахилився лось над джерелом. Водицю п'є. Далі гляжу, топає по тропці через поле назустріч мені з порожніми відрами в руках Мар'я, моя сусідка. Зупинилися ми з нею, зійшовшись на тропці, зустрівшись. Відра на землю опустили, вона - порожні, а я - повні. Потлумачили про те про цей хвилин п'ять і розійшлися. Марія теж бачила того лося.

Минуло кілька днів, вже й не пригадаю скільки. Приблизно днів вісім чи десять. Ходила я в ті дні до джерела регулярно, але більше не бачила там лося. Та й з сусідкою Мар'єю на зворотному шляху від джерела до дому не стикалася. Інших людей з нашого села, бувало, зустрічала на тропці, що веде до джерела, а ось Марію - ні.

І ось якось раз я знову потопала на заході сонця до джерела по воду. Приходжу. А там - дивись! - лось стоїть. Той же самий. Я відразу впізнала його! Стоїть і начебто мене там чекає. Ну, добрела я по схилу яру до джерела. Набираю воду у відра, а він поруч дибиться. Ніздрями ворушить, галасливо дихає. У мене, як і минулого разу, вдумливо це зіштовхується.

Ледь-ледь відійшла я з повними відрами в руках від джерела, лось вперед зробив крок, нахилив голову і давай воду з джерела пити. Я крокую геть стежкою, яка тягнеться навіщо по схилу яру, і все озираюся. А він, бачу, все п'є.

Вибрела я, покряхтуючи, з яру на полі і примічаю - по тропці, протоптаній в снігу через нешироке поле, крокує назустріч мені сусідка Мар'я. Ясна річ, з порожніми відрами. Зупинилися. Почесали мовами. Розійшлися... І Мар'я знову теж побачила того лося у джерела.

Пізніше Прийма з Лошкарьовою побували в будинку її сусідки Марії. Господиня будинку повністю підтвердила розповідь Лошкарьової. Вона теж бачила лося біля джерела. Причому, як і Ганна Сергіївна, бачила його там неодноразово.

Важлива подробиця: за словами Мар'ї, ніхто з інших жителів села жодного разу не зустрічався з лосем в яру, де б'є джерело. Вкрай заінтригована всією цією історією з лосем, Мар'я опитала на цей рахунок майже всіх своїх односельців.

- А далі ось що було, - продовжуючи згадувати, молвила Лошкарьова. - Знову пролетіло кілька днів. Я продовжувала регулярно навідуватися до закраїни лісу за джерельною водою. Однак лося там більше не зустрічала. Та й Мар'ю протягом усіх цих днів теж жодного разу не бачила.

І ось в черговий раз вирушила я на заході сонця по воду. І якось навіть, чи знаєте, зраділа, коли знову побачила біля джерела того лося. Завмер на місці, красень. Стоїть і знову начебто чекає там мене. Набрала я джерельної води у відра, а він мене знову понюхав. На тому й розлучилися. Топаю я по тропці через поле назад до свого будинку. А назустріч мені, бачу, йде Мар'я з порожніми відрами в руках.

Тут-то у мене і захолонуло серце! Стоп, думаю. Це ще що за навага така?! Як зустрінуся з лосем біля джерела, так тут же на стежці і з Мар'єю стикаюся ніс до носа. Ой-ой-ой, думаю. Чу-де-са! Чи вони до добра?

Такі дива тривали з Лошкарьової до самого кінця лютого.

- Протягом двох місяців лось був на побачення зі мною п'ять разів. Повторюю, п'ять разів! І кожного разу, коли я був, я зустрічала на зворотному шляху від джерела до дому сусідку Мар'ю на стежці! Ми з нею про це диво розмовляли, всі нерви один одному покріпили. Головне, страшно нам було! І з кожною новою зустріччю з лосем ставало все страшніше.

Вирішили ми потім з Мар'єю, не до добра все це. Бесівське нарікання, ось що це таке, вирішили ми. Думали, це ліший, прийнявши вигляд лося, подає якийсь недобрий знак мені. Донині втрачаюся в здогадках! Буває, вечорами голову ламаю над усім цим. І не знаходжу відповіді на питання - що ж це таке відбувалося? Чому відбувалося взагалі? Навіщо, в ім'я чого воно, диво з лосем, увійшло, стало в моє життя, просте і безгрішне? Що хотіло сказати своїм явищем мені? На що натякало?

Вислухавши і записавши історію Лошкарьової про дивні зустрічі і збіги, Прийма виїхав із села. Через кілька місяців він вирішив написати пенсіонерці і запитати чи не доводилося їй знову зустрічатися з тим лосем біля джерела в яру або десь в іншому місці?

Але відповіді на свій лист дослідник не отримав. Потім він вирішив сам знову з'їздити в те село і дізнався, що пенсіонерка Ганна Сергіївна Лошкарьова раптово померла. Померла вона дванадцятого травня, через трохи більше одного місяця після розмов з Приймою. Сусіди виявили бездиханне тіло Ганни Сергіївни, що лежало на грядках її городу. Поруч з тілом валялася на землі лопата.

Далі закінчення цієї містичної історії піде від імені самого дослідника.

У супроводі Мар «ї, сусідки покійної, я вирушив на місцевий невеликий селівський цвинтар, щоб там біля майже свіжої ще могили вшанувати пам» ять покійної. Стоячи в скорботному мовчанні пліч-о-пліч з Мар'єю перед могилою, я кинув розсіяний погляд на одну сусідню могилу, потім - на іншу.

Могильный холмик над телом отошедшей в мир иной Лошкаревой был буквально втиснут, вжат между двумя этими старыми могилами, располагавшимися вовсе не на окраине кладбища, - не там, где хоронили в незанятой еще могилами земле других новых умерших.

Скромні металеві хрести височіли над двома невисокими могильними насипами ліворуч і праворуч від могили Лошкарьової. Судячи з таблички, привареної до одного з хрестів, поруч з могилою Ганною Сергіївною покоївся її чоловік, який помер багато раніше її - вісім років тому. А під іншим хрестом на іншій сусідній могилі, судячи знову-таки з напису на табличці, була закопана труна з тілом якоїсь жінки, яка померла ще раніше.

Прочитавши напис на тій табличці, я злегка опішив. Повернувся різко до Мар'ї, яка мовчки стояла поруч зі мною, і стурбованим голосом запитав:

- А он під тим хрестом що за жінка покоїться?

- Перепитала Мар'я. І пояснила: - Під тим спить вічним сном рідна сестра покійної Анни, царство їй небесне. Вона теж у нашому селі жила.

- А чому в неї інше прізвище?

- Та вона безмужньою була. Інвалідка від народження. Ніхто з мужиків не хотів інвалідку заміж брати. Так все життя в дівках і проходила, бідна.

Від такої відповіді у мене озноб пройшов хиткою хвилею по спині.

Новими очима, здивованими, я втомився на хрест з табличкою, що висився над могилою Анни Сергіївни. Лошкарьова померла 12 травня цього року. А з лосем вона вперше зустрілася 12 січня того ж року. Всього таких зустрічей з лосем було п'ять. Померла ж Ганна Сергіївна через рівно п'ять місяців після першої зустрічі з лосем. Рівно! З точністю до дня.

Але і це ще не все.

Прізвище її рідної, теж покійної сестри, що все життя в дівках проходила, була... Лосєва!

Ще раз пробіжимося поглядом з нагоди.

12 січня 1999 року Лошкарьова вперше зустріла спочатку лося біля джерела, а через кілька хвилин і свою сусідку Мар'ю. Всього таких синхронних зустрічей на відносно короткій за часом лінії долі «Лошкарьова - лось біля джерела - Мар'я» було п'ять. 12 травня 1999 року, тобто через п'ять місяців після першої зустрічі з лосем, Лошкарьова померла. Попутний збіг, що наводить на думку про свідомо паранормальне підґрунтя всього, що сталося: якщо прізвище безмужньої рідної сестри Анни Сергіївни була Лосєва, то, отже, Лошкарьова теж була уродженою Лосєвою.

Роль сусідки Мар'ї в цій абсолютно карколомній історії носила, за моєю здогадкою, другорядний відтінковий характер. Я знаходжу її не більше ніж попутною.

Рука Провидіння незримо виринула з миті Задзеркалля в урочний, обраний тим Провидінням день. Вона підштовхувала невідчутно всякий раз Мар'ю в спину. І Мар'я негайно вирушала по воду до джерела, ведучи туди силою, про існування якої в природі навіть не здогадувалася. Направляється таємничою силою, вона вписувалася за позамежною вказівкою згори, нечутною для її слуху, в лінію долі «Лошкарьова - лось - Мар'я».

В основі всього цього лежали явно нелюдські фігури логіки, принципи мислення, способи передачі інформації. Метафора була лихо закручена за нормами мислення, нескінченно чужим для будь-якої людини. І в результаті виявилася занадто складною, незрозумілою для того, кому вона адресовувалася.

Для Ганни Сергіївни Лошкарьової вона так і залишилася аж до останнього дня її життя ребусом, який не піддається розгадці, розшифровці...