Привид у пологовому будинку

Цей випадок з архіву дослідника аномальних явищ Ігоря Винокурова. Він не називає місто і номер пологового будинку, в якому це сталося, лише згадує, що десь у Росії.

Все почалося з того, що навесні 1990 року нічні няні, які чергували в холі коридору третього поверху пологового будинку, стали зустрічатися з сильно злякали їх явищем. Траплялося це зазвичай від двох до чотирьох годин ночі, коли вони входили в тамбур однієї з палат, де в кожному з трьох боксів лежало в ліжечках близько дюжини новонароджених.

Двері тамбура були скляними. У лівому боксі і в боксі навпроти входу в палату все було в нормі. Але в правому кутку правого боксу біля медичного столика іноді стояла жінка в халаті і шльопанцях, виданих породіллям.

Нічна няня, думаючи, що це якась занадто чадолюбна батьківниця непомітно пробралася до своєї дитини, входила, відкривши двері правого боксу, всередину і сердито наказувала мамаші негайно пішти. Та негайно ж це і виконувала - пятилася в кут і... зникала там.

Няня, яка не звикла до такого паранормального видовища, потім дуже довго приходила до тями.

Якийсь час нічні няні нікому не наважувалися говорити про побачене. Мало хто що подумає! Але оскільки це тривало, поскаржилися адміністрації. Остання звернулася за допомогою до популярної в ті роки Жанні Цареградської (засновниці центру «Рожана», який в 2013 році був оголошений сектою), яка, здійснивши в правому боксі покладений в таких випадках магічний ритуал, який пропонується народними традиціями, припинила там це явище.

Але незабаром виявилося, що привид лише змінив місце проживання - воно «переїхало» в приміщення операційної, розташованої в кінці коридору того ж третього поверху. А виявилося це так. Операційна - найбільш ретельно охоронюване приміщення. Адже не дай бог занести туди якусь інфекцію. Тому операційна бригада, простерилізувавши приміщення перед черговою операцією, закрила на ключ двері і залишилася на час у передопераційній.

А справа йшла до ночі. Згадали, що начебто щось не поклали на столик в операційній. Глянули туди крізь герметичне скляне віконце, а там якась жінка в білому! Що за неподобство, бути того не може! Відкрили двері в операційні, а там порожньо...

2 червня одну з породіль залишили в операційній після операції на ніч. Близько третьої години ночі в операційну увійшла чергова акушерка перевірити, чи все гаразд. Ніщо не викликало занепокоєння. Деякий час вона постояла, придивляючись до сплячої і ще не відійшла від наркозу прооперованої. Раптом десь за її спиною пролунав дикий, гучний, якийсь нелюдський виття!

Акушерка в паніці вискочила звідти, понеслася коридором. Назустріч - черговий лікар, назвемо його Ф. М. Він поцікавився, чому така паніка. Акушерка пояснила. Лікар вирішив перевірити, чи так це.

Увійшовши в операційну, він теж постояв там деякий час. І знову - той же нелюдський виття за спиною! Лікар, якому попався на очі вибіг тоді з операційної Ф. М., пізніше розповідав, що у Ф. М. стояло дибки не тільки волосся, але і вуса...

Але Ф. М. виявився дуже мужньою людиною. Він вважав неможливим залишити хвору в тій жахливій палаті. Взявши ліжко-каталку, бігом повіз її в операційну, там швидко переклав хвору на каталку і так само бігом викотив геть з операційної.

Довелося адміністрації знову закликати Жанну Цареградську на допомогу, оскільки, зважаючи на побоювання медперсоналу, який доводилося довго вмовляти вийти на чергування в нічну зміну, що не завжди допомагало, виробничий процес відчував очевидні труднощі.

Тоді Цареградська запросила для спільних дій В. Мохова і О. Єфімова, а вони залучили дослідника Винокурова. Так і зібралися всі разом увечері 11 червня 1990 року.

Далі розповідь від імені самого Винокурова:

Ми увійшли в пологовий будинок, одяглися в халати. Правда, нам з Єфімовим дісталися кольорові, так би мовити - з плеча породіль. Пройшли на третій поверх. Як виняток нас допустили в саму операційну.

Мохов ходив по ній зі своїм приладом, «вищупуючи» зондом аномальні зони. Те ж саме робив і Єфімов, але тільки за допомогою біолокаційної рамки. Іноді брав рамку в руку і Мохов. Вони добре володіли цим мистецтвом. Свідчення рамок і приладу збігалися, але свідчення приладу в цілому були значно вище середнього, як би відкаліброваного, рівня, Мохов поставив штатив, зміцнив на ньому фотоапарат. Та й Жанна Володимирівна була вже майже готова почати ритуал вигнання.

На загальну думку, це щось «сиділо» в одному з кутів операційної, під самою стелею. Про те свідчили і зонда, і біолокаційних рамок.

Незабаром Цареградська почала діяти. Вона як би замикала «це» в операційній, переходячи від дверей, що відкриваються з операційної в коридор, до дверей в операційну і все більше наближаючись до того самого кута. У найбільш напружений момент ритуалу «сказився» прилад Мохова: його свідчення в 70 - 80 разів перевищували ті, що були зафіксовані перед початком ритуальних дій!

Незабаром все було скінчено. Ми зібралися в ординаторській і відповіли на численні запитання лікарів і персоналу пологового будинку. Всіх хвилювало, чи не з'явиться «це» знову. Ми порадили поспостерігати, залишили про всяк випадок свої телефони, попрощалися і покинули цей неспокійний у всіх відношеннях будинок.

Через кілька днів стало відомо, що Цареградська, незважаючи на прийняті нею обережності, все ж «занесла» щось у свою квартиру. Дивні прояви там тривали не більше півтори доби. Вона сама ж припинила їх.

А з пологового будинку нам більше не дзвонили.